Розвиток москвофільства в українських земля в другій половині ХІХ ст.

1. Розвиток москвофільства в українських земля в другій половині ХІХ ст.

2. Течії суспільно – політичного руху в другій половині ХІХ ст. • Москвофіли • Народовці • Радикали

3. Москвофільство • — мовно-літературна і суспільно-політична течія серед українського населення Галичини, Буковини і Закарпаття у 1819—1930-х рр. Відстоювала національно-культурну, а пізніше — державно-політичну єдність з російським народом і Росією.

4. Основні передумови виникнення москвофільства: • втрата українським народом власної державності, багатовікове іноземне поневолення, роздрібненість і відокремленість окремих земель, денаціоналізація освіченої еліти та низький рівень національної самосвідомості мас .

5. Перші прояви москвофільства • у Закарпатті сягають кінця 18 — початку 19 ст., коли звідти до Росії переселилися відомі вчені й громадські діячі І. Орлай, М. Балудянський, В. Кукольник, П. Лодій, які зайняли високі посади в російських урядових та наукових інституціях й користувалися великим впливом при царському дворі. Підтримуючи постійні стосунки зі своєю батьківщиною, вони сприяли зростанню там зацікавленості Росією, особливо її культурним життям, мовою і літературою.

6. Перші прояви москвофільства у Буковини • австрійський уряд, зважаючи на близькість мови, релігії та культури українського та російського народів, постійно підозрював місцеве населення у тяжінні до Росії. • Це недовір'я підтримувалося польськими політичними колами, які прагнули не допустити будь-яких проявів самостійного національного життя українців, оголошуючи їх намагання відстоювати власні права «інтригою Москви». • Власне тому такий сильний спротив зустріли перші прояви національно-культурного відродження у Галичині: заснування просвітницького «Товариства священиків» у Перемишлі, заходи митрополита М. Левицького по впровадженню рідної мови у початкових школах, розробка перших граматик, викладання «руською» мовою в університеті, діяльність «Руської Трійці».

7. Москвофіли (Галичина, Буковина, Закарпаття

8. Москвофіли (Галичина, Буковина, Закарпаття) • Ідеологічні засади • Покладали надії на допомогу Росії і прагнули до приєднання Західної України до Росії; • Заперечували існування східнослов'янських націй (української, білоруської, російської), а отже, і їхніх незалежних держав; • Відстоювали тезу “ єдиної і неподільної російської народності ”, до якої зарахували і населення Західної України, • Ігнорували українську мову

9. Москвофіли (Галичина, Буковина, Закарпаття • Соціальна база • Консервативна інтелігенція, духівництво, сільська буржуазія • Фінансова підтримка • Таємна допомога з боку Росії • Друковані видання • Газета “ Слово ”, журнали “ Галичина ”, “ Лада ” інші

10. Москвофіли (Галичина, Буковина, Закарпаття • Ідеологи • І. Наумович • Д. Зубрицький • І. Раковський • А. Добрянський

11. Першим пропагандистом общерусских ідей у Галичині був відомий ідеолог панславізму М. Погодін, який у 1835 і 1839-40 побував у Львові й познайомився з місцевою інтелігенцією. Особливо тісні зв'язки він налагодив з істориком Д. Зубрицьким, навколо якого й почало формуватися коло прихильників російської мови та національної єдності Галицької Русі з Великоросією. М. Погодін

12. український історик, етнограф, архівіст. Член-кореспондент Археографічної комісії при Петербурзькій академії наук (1842). Член-кореспондент Петербурзької академії наук (1855). За політичними поглядами Зубрицький був палким прихильником кріпацтва та самодержавства в особі російського імператора Миколи I. Українську мову вважав «мовою пастухів», якою не можна розвивати ні науки, ні літератури. Заперечував факт існування українського народу як такого. Водночас своїми працями завдав нищівного удару по польській історіографії, яка намагалася довести, що Галичина була споконвічно польською землею. Д. Зубрицький

13. Народовці(Галичина, Буковина, Закарпаття)

14. Народовці(Галичина, Буковина, Закарпаття) • Ідеологічні засади • Виступали за єдність всіх українських земель; • За розвиток єдиної української мови на основі народного говору; • Прагнули розбудити національну свідомість української молоді; • Присвятити себе служінню українському народу, тому й одержали таку назву

15. Народовці(Галичина, Буковина, Закарпаття • Соціальна база • Молода українська інтелігенція - вчителі, студенти • Фінансова підтримка • Діячі національно – визвольного руху Наддніпрянської України • Друковані видання • журнали “ Вечорниці ”, “ Мета ”, • “ Нива ”, “ Русалка ”, “ Правда ”, • “ Зоря ”

16. Народовці (Галичина, Буковина, Закарпаття • Ідеологи • В. Барвінський • В. Навроцький А. Вахнянин • Ю. Романчук ПІДСУМОК: створили “ Руська бесіда ” (1861 р), “ Просвіта ”(1868 р), літературно – наукове товариство ім. Т.Шевченка ( 1873 р),

17. — політичний діяч. Освіту здобув у Львівському університеті. В 1899 р. — співзасновник Української національно-демократичної партії, згодом її голова. Обирався послом до австрійського парламенту і польського сейму. Левицькому належить визначна роль у боротьбі за національне визволення західноукраїнських земель. Був президентом створеної у Львові в 1914 р. Української Головної Ради і віденської Заграничноі Української Ради, в листопаді 1918 р. очолив перший уряд ЗУНР. У часи польської окупації Галичини був членом центрального уряду у Відні. Левицький Кость (1859—1941)

18. Після повернення до Львова займався громадською діяльністю. У 1939 р. після вступу радянських військ у Галичину був заарештований, 20 місяців перебував у в'язниці, звільнений напередодні німецько-радянської війни. У липні 1941 р. став засновником і головою Української Національної Ради у Львові. Перу Левицького належать історично-політичні й правознавчі праці, серед них «Історія політичної думки галицьких українців, 1848—1914» (1926), «Історія визвольних змагань галицьких українців в часи світової війни, 1914—1918», «Великий зрив» (1931) та ін.

19. Течії суспільно – політичного руху в другій половині ХІХ ст. • У середині 1880-х рр. москвофільство втратило свій вплив і на Буковині, де в руки народовців перейшли головні культурні й політичні установи: «Руська Бесіда» і «Руська Рада». • На москвофільських позиціях залишилась нечисельна групка діячів (В. Продан, І.Глібовицький, Г. Купчанко), що гуртувалася навколо часописів «Православная Буковина» 1893—1901, • «Буковински Відомости» (1895—1909), «Православная Русь» (1909-10), • «Русская Правда» (з 1880).

20. Напередодні й під час Першої світової війни 1914—1918 р. • Деяке пожвавлення діяльності москвофілів наступило напередодні й під час Першої світової війни 1914—1918. • Створений у Києві 11 серпня 1914 р. «Карпаторусский Освободительный Комитет» закликав населення Галичини виступити на підтримку Російської імперії. Після зайняття Львова російськими військами комітет передав свої повноваження «Русскому Народному Совету» під головуванням В. Дудикевича.

21. Напередодні й під час Першої світової війни 1914—1918 р. • Діяльність москвофілів привела до репресій австро-угорських військових властей проти мирного українського населення, арештів і масових розстрілів запідозрених у сприянні російській армії. Тисячі українців опинилися в концентраційних таборах: Таллєргофі, Терезієнштаті, Березі-Картузьській та ін. • Відступ російської армії призвів до еміграції багатьох москвофілів до Росії, де багато з них розчарувалися в ідеології москвофільства, і пізніше брали активну участь в українських національно-визвольних змаганнях 1917—1921.

22. Радикали (Галичина)

23. Радикали (Галичина) • Ідеологічні засади • Прагнули надати українському руху більш рішучого характеру; • Виступали проти залишків кріпосництва; • за передачу землі селянам; • За возз'єднання всіх українських земель; • За національне і соціальне звільнення; • Прагнули захищати інтереси селян, робітників у конкретних справах ( закликали до страйків, мітингів тощо)

24. Радикали (Галичина) • Соціальна база • Молода українська інтелігенція,яка критично ставилася до діяльності і москвофілів, і народовців • Фінансова підтримка • Діячі національно – визвольного руху Наддніпрянської України • Друковані видання • журнал “ Громадський друг ”, пізніше називався “ Дзвін ”, “ Молот ”

25. Радикали (Галичина) • Ідеологи • І.Франко • М. Павлик • О. Терлецький • С. Данилович • М. Драгоманов

26. — громадський і культурно-освітній діяч, літератор. Народився на Станіславівщині в селянській родині. Після закінчення гімназії у Львові (1874) вступив до Львівського університету, де став членом «Академічного гуртка» і співробітником його друкованого органу «Друг». У 1878 р. разом з І. Франком розпочав видання місячника «Громадський друг», після закриття якого видавав збірники «Дзвін» та «Молот». У 1879 р. у зв'язку з політичними переслідуваннями був змушений виїхати до Женеви, де прожив до 1882 р. Павлик Михайло Іванович (1853—1915)

27. Там разом з М. Драгомановим і С. Подолинським видавав журнал «Громада». Наприкінці 80-х років став одним із фундаторів Української радикальної партії і редактором її друкованих органів «Хлібороб» і «Народ» (1890—1895). У 1895—1905 рр. — перший бібліотекар НТШ і редактор радикального «Громадського голосу». В 1914 р. — заступник голови Головноі Української Ради. Творча спадщина Павлика складається з художніх творів, перекладів та наукових робіт «Потреба етнографічно-статистичної роботи в Галичині» (1886), «Про русько-українські народні читальні» (1887), «Михайло Петрович Драгоманов, 1841—1894» (1896), «Якуб Гаватович» (1900) та ін.

28. Підсумок • Динаміку суспільного руху визначали українсько-польське протистояння та невщухаюча боротьба між москвофілами, народовцями та радикалами. Наприкінці XIX ст. суспільний рух у західноукраїнських землях вступає в політичний етап свого розвитку, який характеризується утворенням політичних партій, кристалізацією їхніх програм та активною боротьбою за вплив на маси.