Тема 13: Фінансово-кредитна система та характеристика її елементів

1. Тема 13: Фінансово-кредитна система та характеристика її елементів 13.1 Сутність та еволюція фінансового посередництва. 13.2 Функції фінансових посередників. 13.3 Поняття і структура фінансово-кредитної системи. 13.4 Структура та функції банківської системи. 13.5 Основні види небанківських фінансових інститутів та механізм їх функціонування 13.6 Міжбанківські об’єднання

2. 13.1 СУТНІСТЬ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ФІНАНСОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА

3. Обґрунтування ролі фінансового посередництва в економічному розвитку суспільства

4. "фінансові посередники" = "фінансові інститути" Фінансові посередники - сукупність фінансових установ (банки, страхові компанії, кредитні спілки, пенсійні фонди тощо), чиї функції полягають в акумулюванні коштів громадян та юридичних осіб і подальшому їх наданні на комерційних засадах у розпорядження позичальників. Фінансові інститути - фінансові установи, що опосередковують рух коштів від індивідуальних інвесторів (як правило, власників заощаджень) до їх кінцевих користувачів, тобто залучаючи та розміщуючи кошти від власного імені

5. фінансове посередництво полягає в залученні фінансових ресурсів з метою їх подальшого розміщення у фінансові активи Постаноа НБУ «Про затвердженняПоложення про порядок формування та використання банками Українирезервів для відшкодуванняможливихвтрат за активнимибанківськимиопераціями» № 23 выд 25.01.2012: фінансовий актив - будь-якийактив, якийєнаданим кредитом, розміщеним депозитом, коштами банків у розрахунках, коштами, розміщеними на кореспондентськихрахунках в інших банках, ціннимпапером, дебіторськоюзаборгованістю, погашенняякоїздійснюватиметьсязвикористанням грошей абоіншогофінансовогоінструменту;

6. Класифікація фінансового посередництва В американській економічній літературі прийнято класифікувати фінансових посередників на три основні групи: депозитні інститути; договірні ощадні інститути та інвестиційні посередники. Таблиця - Класифікація фінансових посередників за американським підходом

7. Класифікація фінансового посередництва У вітчизняній літературі найпоширенішим є поділ фінансових посередників на дві групи: • банки; • небанківські фінансово-кредитні установи, які інколи називають парабанками. Таблиця - Класифікація фінансових посередників - вітчизняний підхід

8. 13.2 ФУНКЦІЇ ФІНАНСОВИХ ПОСЕРЕДНИКІВ

9. Схема основних функцій фінансового посередництва

10. групи функцій фінансових посередників Функції, що характеризують роль і значення фінансового посередництва в економіці, полягають у зростанні обсягів інвестицій, поліпшенні їх структури та зниженні вартості: • активізація механізмів трансформації заощаджень в інвестиції шляхом підвищення інвестиційної активності індивідуальних інвесторів. Ця функція виконує завдання забезпечення додаткового обсягу інвестицій у виробництво національного продукту; • активізація процесів перерозподілу та мобільності капіталів шляхом фінансового забезпечення нових та ефективних видів економічної діяльності за рахунок вилучення капіталів із традиційних сфер застосування; • зниження процентних ставок шляхом збільшення надходження ресурсів на фінансові ринки через фінансових посередників, що спричиняє зниження вартості залучення капіталів для реального сектора економіки.

11. групи функцій фінансових посередників Функції як специфічні завдання, що виконуються фінансовими посередниками в рамках конкретного виду економічної діяльності: • подолання бар'єрів невизначеності, у зв'язку з тим, що з погляду індивідуального інвестора фінансові посередники - це відносно відкриті установи, вірогідність шахрайства яких є набагато нижчою, ніж підприємств реального сектора. У рамках цієї функції фінансові посередники забезпечують подолання психологічних бар'єрів, залучаючи не схильних до ризику інвесторів до інвестиційних процесів; • професійний вибір об'єктів інвестування шляхом проведення аналізу інформації про об'єкти інвестування на предмет потенційної прибутковості й ризику вкладання коштів та професійний вибір найпривабливіших об'єктів інвестування; • економія на масштабах операцій - кожен окремо взятий індивідуальний інвестор у разі ведення ним операцій на фінансових ринках самостійно (наприклад, надання позик), змушений зазнавати значних трансакційних витрат у процентному відношенні до отриманих доходів (оплачуючи послуги брокерів, нотаріусів, оцінювачів та ін.). Фінансові посередники роблять ці витрати для індивідуальних інвесторів несуттєвими по щодо отриманих доходів;

12. групи функцій фінансових посередників • диверсифікація активів та уникнення ризиків інвестування - інвестування у велику кількість фінансових активів (надання кредитів великій кількості позичальників або придбання цінних паперів багатьох клієнтів) забезпечує суттєве зниження ризиків інвестування для індивідуальних інвесторів; • моніторинг та управління ризиками інвестування - функція, яка полягає в постійному моніторингу фінансового стану об'єктів інвестування й оперативному регулюванні зростання інвестиційних ризиків. Ця функція є логічним продовженням функції відбору об'єктів інвестування; • контроль за діяльністю позичальників - ця функція тісно переплітається з функцією моніторингу та управління ризиками.

13. групи функцій фінансових посередників Функції інформаційного посередництва: • інформаційне посередництво в прямій формі - консультації індивідуальних інвесторів з питань інвестування, різні види економічного аналізу можливих напрямків інвестування, видання різноманітних бюлетенів економічної інформації; • інформаційне посередництво в непрямій (опосередкованій) формі, під якою розуміють управління капіталом. Непряме інформаційне посередництво пов'язане із специфічною формою оплати інформації власником капіталу, яка полягає в передачі власником капіталу своїх ресурсів фінансовому посереднику.

14. 13.3 ПОНЯТТЯ І СТРУКТУРА ФІНАНСОВО-КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ

15. Суть кредитної системи може бути виражена двояко: • як сукупність кредитних відносин, форм кредиту, методів кредитування і кредитних установ; • як сукупність кредитних установ країни.

16. Процес формування й розвитку кредитної системи визначається двома об'єктивними економічними передумовами: • на певному етапі суспільного розвитку з'являється потреба у специфічній формі підприємницької діяльності, пов'язаній із нагромадженням та розподілом тимчасово вільних коштів суб'єктів ринку; • розвиток товарного виробництва й розширення торгівлі обумовили зростання обсягів грошових потоків, що спричинило необхідність їх організації й технічного обслуговування.

17. Етапи розвитку: • Найпростіші форми кредитних відносин, що реалізуються між кредитором і позичальником без участі посередників. За цих умов кредитна система відсутня, а у кредитних відносинах домінує елемент випадковості щодо кожної конкретної кредитної угоди; існують також суперечності між розмірами і строками вивільнення коштів у кредитора та відповідними потребами в позичальника, що суттєво гальмує розвиток як кредитних відносин, так і всієї економіки. • Виникнення посередників, що виконують банківські функції, акумулюючи тимчасово вільні кошти і надаючи їх у позику, а також здійснюючи розрахунки між різними суб'єктами ринкових відносин. Функціонування посередників дає змогу поєднати інтереси кредиторів і позичальників у масштабах економіки в цілому, створити оптимальні умови для руху капіталів і суспільного прогресу. Домінуючою формою кредитних відносин поступово стає банківський кредит. • Поява й розвиток спеціалізованих фінансових посередників, що здійснюють обслуговування тих сегментів ринку, які не зайняті банками. Спеціалізація окремих посередників на тих чи інших операціях або на обслуговуванні певних суб'єктів ринку вигідно доповнює кредитну систему, збільшуючи асортимент фінансових послуг, що надаються різним учасникам процесу розширеного відтворення. • Створення єдиного регулюючого органу кредитної системи — центрального банку, що виконує функції управління процесами організації кредитно-розрахункового й фінансового обслуговування господарства. Цей етап виводить кредитні відносини на якісно новий — регульований рівень, що уможливлює активне використання різних інструментів і важелів державного впливу на функціонування кредитного механізму з метою усунення диспропорцій в економіці.

18. Структура: Усі інститути кредитної системи поділяються на три основні групи: 1) центральний банк; 2) комерційні банки; 3) спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (парабанки). Перші дві групи становлять окрему ланку організації кредитних відносин — банківську систему країни, третя група формує відносно відособлену систему небанківських установ, що спеціалізуються на виконанні окремих операцій

20. Основними елементами інфраструктури • Нормативно-правове забезпечення, що включає систему законів і підзаконних актів, які юридично визначають і регламентують сфери діяльності кредитних інститутів. • Системи захисту інтересів вкладників банків, що передбачають діяльність спеціалізованих органів страхування депозитів клієнтів під контролем центрального банку, незалежних урядових органів або самих комерційних банків. • Національні асоціації банків та інших кредитних установ, об'єднаних за функціональними ознаками з метою захисту інтересів своїх членів і встановлення для них основних правил ведення бізнесу, тобто для саморегулювання своєї діяльності. • Інформаційне забезпечення, що передбачає наявність спеціалізованих організацій, які встановлюють рейтинги банків, наявність централізованих систем інформації про клієнтів, публікацію спеціальних видань зі статистичними та аналітичними матеріалами про стан грошово-кредитної сфери економіки. • Розрахункова мережа, що забезпечує врегулювання платіжних зобов'язань між інститутами кредитної системи через електронні засоби зв'язку, клірингові палати, обчислювальні центри, що можуть контролюватися центральним банком або бути самостійними організаціями. • Інкасаторське та охоронне обслуговування кредитних інститутів, що може здійснюватись як самими банками, так і спеціалізованими організаціями.Система підготовки кадрів для кредитних інститутів, що включає мережу навчальних закладів, які готують спеціалістів для роботи в кредитних установах. • Система підготовки кадрів для кредитних інститутів, що включає мережу навчальних закладів, які готують спеціалістів для роботи в кредитних установах.

21. 13.4.СТРУКТУРА ТА ФУНКЦІЇ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

22. Визначення: • Банківська система — організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв'язку, яка існує в тій чи іншій країні в цілком визначений історичний період. • Банківська система - це законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку, які займаються банківською діяльністю. • Банківська діяльність - це набір посередницьких операцій на грошовому ринку, виконання яких дозволено законом спеціальним інститутам, які називаються банками.

23. Необхідність банківської системи: • необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків із загальносуспільними інтересами — забезпечення сталості грошей і стабільності роботи всіх банків; • забезпечення збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному його секторі. Банки при цьому повинні керуватися не тільки своїми комерційними інтересами, а й вимогами системи в цілому.

24. Банк — це особлива установа, що акумулює тимчасово вільні грошові кошти, надає їх у кредит, здійснює розрахунки та інші фінансові операції. Основне завдання банку — здійснювати посередництво в переміщенні коштів від кредиторів до позичальників.

25. У законодавстві України: БАНК- юридична особа, яка на підставібанківськоїліцензіїмаєвиключне право надаватибанківськіпослуги, відомості про яку внесенідо Державного реєструбанків; { Визначеннятерміна в редакціїЗакону N 3024-VI ( 3024-17 ) від15.02.2011 БАНКІВСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ- залучення у вкладигрошовихкоштівфізичнихі юридичнихосіб та розміщеннязазначенихкоштіввідсвогоімені, на власнихумовах та на власнийризик, відкриття і веденнябанківськихрахунківфізичних та юридичнихосіб;

26. Типи побудови банківської системи Залежно від впорядкованості банків, відповідно до діючого банківського законодавства розрізняють основні типи побудови банківської системи: • однорівнева банківська система; • дворівнева банківська система; • трирівненва банківська система.

27. Типи побудови банківської системи Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій та функцій. Усі банки, що діють у країні (включаючи й центральні банки), перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури. Такий принцип побудови банківської системи характерний для економічно слаборозвинених країн, а також для країн з тоталітарним, адміністративно-командним режимом управління.

28. Типи побудови банківської системи Дворівнева банківська система характерна для країн з ринковою економікою, складається з двох рівнів. Верхній рівень — центральні (емісійні) банки, які є банками в повному значенні цього слова лише "для двох категорій клієнтів: банківських інститутів та урядових структур. Нижній рівень — ділові банки, клієнтами яких є підприємства, організації, населення. Центральним банкам, або банкам першого рівня, притаманні функції резервної системи, тобто емісія кредитних грошей і контроль за грошовим обігом у країні і кредитно-розрахункове обслуговування інших кредитних інститутів, тобто виконання ролі «банку банків»; кредитно-розрахункове обслуговування держави; реалізація грошово-кредитної політики і регулювання на цій основі економічних процесів. Ділові ж банки є багатофункціональними установами, що займаються практично всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів.

29. Типи побудови банківської системи Трирівнева банківська система характерна для європейських країн. На першому рівні знаходиться ЄЦБ (Європейський центральний банк), який координує та узгоджує діяльність центральних банків окремих країн. На другому рівні знаходяться центральні банки, які реалізовують спільну для ЄС політику в області грошово-кредитного регулювання, в межах наданих повноважень проводять контроль, нагляд, інспектування та інші дії, виконуючи роль банків для ділових банків, а також є реальними емісійними центрами та банками для уряду. На третьому рівні – ділові банки.

30. На практиці: Сьогодні в більшості країн світу функціонує дворівнева банківська система. За такою системою відносини між банками будуються в двох площинах: по вертикалі і по горизонталі: • По вертикалі — це відносини підпорядкування між центральним банком, як керівним органом усієї банківської системи, і комерційними банками. • По горизонталі — це відносини рівноправного партнерства та конкуренції між комерційними банками.

31. Банківська система в умовах ринку функціонує на основі умов

32. Функції банківської системи:

33. Трансформаційна — зумовлена посередницькою місією банків Мобілізуючи вільні кошти і передаючи їх різним суб'єктам, банки мають можливість їх трансформувати (змінювати) на різні строки, розміри, що зменшує фінансові ризики. Трансформація строків - мобілізуючи значні обсяги короткострокових коштів і постійно поповнюючи їх, банки мають можливість певну їх частину спрямовувати в довгострокові позички. Трансформація капіталів - мобілізуючи великі обсяги дрібних вкладів, банки отримують можливість акумулювати капітал для здійснення масштабних проектів. Трансформація ризиків - вживаючи відповідних заходів банки можуть мінімізувати фінансові ризики шляхом: • диверсифікації активних операцій; • створення резервів; • диференціації % ставок; • страхування депозитів.

34. Просторова трансформація - акумулюючи грошові ресурси з різних регіонів, банки можуть спрямовувати їх на кредитування одного об'єкта, одного регіону, однієї країни. Функція створення грошей і регулювання грошової маси. Функція забезпечення сталості банків та грошового ринку (стабілізаційна). Вона проявляється: • у прийнятті ряду законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх її ланок — від центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків; • у створенні дійового механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих законів та за діяльністю банків узагалі.

35. Функції банківської системи: Особливості розвитку кредитної системи в цілому і банківської системи зокрема довели необхідність регульованого підходу до організації кредитних відносин, що зумовило в кінцевому підсумку поділ усіх банківських установ залежно від ролі і функцій на два рівні: • центральний банк, що реалізує грошово-кредитну й валютну політику уряду, здійснює емісію, управляє офіційними валютними резервами, є банком держави та всіх інших кредитних інститутів (його діяльності, функціям і завданням присвячена окрема тема); • ділові (комерційні) банки, що безпосередньо забезпечують процес кредитно-розрахункового і фінансового обслуговування економіки (механізм їх діяльності буде розглянуто в наступній темі).

36. Класифікація банків другого рівня Комерційні банки класифікуються за певними ознаками, з яких найбільш важливою для подальшого аналізу є виділення універсальних та спеціалізовнаихбанків Банківські установи в країнах з ринковою економікою мають тенденцію створення широко розгалуженої структури бізнесу. Універсальні банки здійснюють майже всі види банківських операцій, не заборонених чинним законодавством, і обслуговують широке коло клієнтів. Однак їх діяльність має як переваги, так і недоліки. В суспільстві система універсальних банків частково зазнає критики, а саме: чи не буде об’єднання операцій по вкладам і кредитних операцій з операціями по цінним паперам мати негативні наслідки для клієнтів та загального стану економіки.

37. Переваги універсальних банків полягають у: • всебічному сервісі для клієнтів (“все з одних рук”); • наданні послуг, що є нерентабельними для банку; • більшій надійності вкладів, тому що банки розподіляють свій підприємницький ризик по декількох сферах бізнесу; • більш високій продуктивності банківської системи; • більшій конкурентоспроможності банківських та небанківських установ. Недоліки універсальної банківської системи полягають, перш за все, в: • можливості конфліктних ситуацій між інтересами клієнта і банку; • можливості концентрації влади. Спеціалізовані банки спеціалізуються на здійсненні обмеженого кола операцій, або обслуговують обмежену кількість клієнтів Згідно діючого законодавства України банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу, а статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.

38. Спеціалізовані банки: • Спеціалізовані банки спеціалізуються на здійсненні обмеженого кола операцій, або обслуговують обмежену кількість клієнтів Про затвердженняІнструкції про порядок регулюваннядіяльностібанків в Україні(Національнийбанк; Постанова, Інструкціявід 28.08.2001 № 368) Національнийбанк здійснюєрегулюваннядіяльностіспеціалізованихбанків через економічнінормативи і встановлюєспеціальнівимогистосовнопевного виду діяльностібанків. Банк набуває статусу спеціалізованогоОЩАДНОГО БАНКУ, якщобільшеніж 50 відсотківпасивів банку є вкладами фізичнихосіб(незалежновід типу активів). Банк набуваєстатусуспеціалізованогобанку ДОВІРЧОГОУПРАВЛІННЯ, якщообсягоперацій за договорами довірчогоуправліннястановить 100 і більшевідсотківсукупнихактивів банку.

39. 13.5.ОСНОВНІ ВИДИ НЕБАНКІВСЬКИХ ФІНАНСОВИХ ІНСТИТУТІВ ТА МЕХАНІЗМ ЇХ ФУНКЦІОНУВАННЯ

40. Небанківські фінансово-кредитні установи (НФКУ, парабанки) – це фінансові посередники, діяльність яких не пов’язана з базовими операціями грошового ринку.

41. Спільні риси НФКУ та банків: • функціонують, у секторі опосередкованого фінансування грошового ринку • формуючи свої ресурси, випускають боргові зобов'язання, які можуть реалізовуватися на ринку як додатковий фінансовий інструмент • розміщуючи свої ресурси в доходні активи, вони купують боргові зобов'язання, створюючи власні вимоги до інших економічних суб'єктів • їх діяльність щодо створення зобов'язань і вимог ґрунтується на тих самих засадах, що і банків. Відмінності діяльності НФКУ від банківської діяльності: • не пов'язана з базовими банківськими операціями • не зачіпає процесу створення депозитів і не впливає на динаміку пропозиції грошей • є вузькоспеціалізованою

42. До складу парабанківської системи входять: • спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (СКФІ) — саме парабанківські установи, діяльність яких орієнтується на обслуговування певних типів клієнтури(нерідко на пільгових умовах) або поширюється на такі сфери кредитування, які є ризикованими для приватних банків (сільське господарство, будівництво, мале підприємництво); • поштово-ощадні установи — особлива різновидність спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, які акумулюють дрібні заощадження широких верств населення через поштові відділення і використовують ці кошти для кредитування інших кредитно-фінансових установ та держави. Останнім часом вони дедалі частіше здійснюють кредитно-розрахункове обслуговування населення (це є характерною функцією банків). Найстарішими представниками поштово-ощадних установ є поштово-ощадні банки.

43. Відповідно до світової практики, до небанківських установ (парабанків) належать: • інвестиційні компанії, фонди; • лізингові компанії; • факторингові компанії; • брокерські і дилерські фірми; • страхові компанії; • пенсійні фонди; • фінансові компанії; • ломбарди; • кредитні товариства; • трастові компанії тощо.

44. 13.5.МІЖБАНКІВСЬКІ ОБ’ЄДНАННЯ

45. Основними шляхами створення міжбанківських об'єднань: • «злиття»· самостійних банків, • «поглинання» одним банком своїх конкурентів. Нині у світі існує велика кількість різноманітних міжбанківських об'єднань. їх утворення базується як на добровільному об'єднанні самостійних банків («злиття»), так і на правах власності контролю та централізованого управління, прямого підпорядкування та залежності («поглинання»).

46. Міжбанківські об'єднання поділяються: а) залежно від складу учасників: • суто банківські об'єднання; • об'єднання змішаного типу, учасниками яких виступають як підприємства й організації, так і один чи кілька банків; б) виходячи із цілей об'єднання: • комерційного типу, діяльність яких зорієнтована на отримання й максимізацію прибутку; • некомерційного типу, основною метою діяльності яких є надання різних видів послуг своїм членам; в) залежно від строків діяльності: • об'єднання, створені на певний строк; • безстрокові об'єднання, що діють постійно; г) залежно від ступеня залежності й підпорядкування окремих структур: • асоціативні добровільні об'єднання, членами яких виступають рівноправні, згідно із статусом, самостійні банки, які за своїм бажанням делегують виконання окремих функцій створеному ними об'єднанню та його апарату; • корпоративні, засновані на відносинах власності і системи участі в капіталі об'єднання, які мають жорстку ієрархічну структуру, відносини залежності між головним банком (що володіє контрольним пакетом акцій) і залежними від нього банками.

47. Характерними рисами об'єднань асоціативного та корпоративного типу є:

48. Головними представниками міжбанківських об'єднань є: • асоціативного комерційного типу — консорціуми та картелі, • корпоративного типу — концерни та трести.

49. Банківський консорціум тимчасове об'єднання на договірній основі кількох банків для спільного проведення кредитних, гарантійних або інших банківських операцій. Організуються під керівництвом найбільшого банку (голови консорціуму), який діє від імені та в інтересах усіх учасників консорціуму. При цьому об'єднанні юридична самостійність банків, що входять до складу консорціуму, не втрачається. Головна мета консорціуму: • збільшення обсягів операцій шляхом концентрації ресурсів; • розподіл ризиків, що дає можливість обмежити втрати для кожного • учасника консорціуму в разі неплатежів позичальників.

50. Банківський картель • об'єднання великих банків, в основі якого — угода про розподіл сфер діяльності (узгодження і проведення єдиної політики при встановленні процентних ставок та виплати дивідендів, умов кредитування тощо). Умови угоди, як правило, не «афішуються». Незалежність банків, що входять до складу картелі, зберігається.