Тема 10: СУТНІСТЬ ТА ФУНКЦІЇ КРЕДИТУ

1. Тема 10: СУТНІСТЬ ТА ФУНКЦІЇ КРЕДИТУ 10.1 Сутністьпозичковогокапіталу. 10.2 Основнітеоріїкредиту. 10.3 Сутністькредиту. 10.4 Природа та видипозичковогопроцента. 10.5 Роль та функції кредиту

2. 10.1 Сутність позичковогокапіталу.

3. Позичковий капітал - це капітал, який приносить дохід у вигляді процента. ОЗНАКИ ПОЗИЧКОВОГО КАПІТАЛУ: • Позичковий капітал - це капітал-власність (власність на капітал , капітал-функція). • Позичковий капітал - специфічний товар. • Позичковому капіталу властива специфічна форма відчуження. Позичковий капітал - одна із форм грошового капіталу, що передається його власником у тимчасове користування іншій особі з метою отримання прибутку у вигляді позичкового процента.

4. Ринок позичкових капіталів: - це сегмент фінансового (грошового) ринку, на якому формується попит і пропозиція позичкового капіталу.

5. Ринок позичкових капіталів (Франція)

6. Ринок позичкових капіталів (Російська Федерація)

7. 10.2 Основнітеорії кредиту.

8. Основні теорії кредиту Наукове дослідження кредиту розпочалося тільки наприкінці XVIII ст. В економічній науковій думці чітко визначилися дві концепції - натуралістична й капіталотворча.

9. Основні положення натуралістичної теорії кредиту : • об'єктом кредиту стає тимчасово вільний капітал у вигляді натуральних речових благ, які можуть бути позичені одним економічним агентом іншому; • кредит - це форма руху матеріальних благ, а тому роль кредиту полягає в перерозподілі цих благ у суспільстві; • позичковий капітал є реальним капіталом, тобто капіталом у речовій формі; • банки виступають лише як посередники в кредиті, спочатку акумулюючи вільні кошти, а потім розміщуючи їх у позику; • пасивні операції є первинними порівняно з активними.

10. Натуралістична теорія кредиту Основоположниками натуралістичної теорії кредиту були класики політичної економії А. Сміт, Д. Рікардо, А. Тюрго, Дж. Мілль. Погляди на кредит класиків політекономії поділяють і такі відомі економісти, як Ж. Сей, А. Вагнер, А. Маршалл та інші. Недоліки: А. Сміт і Д. Рікардо не спромоглися до кінця з'ясувати різницю між позичковим і реальним капіталом. Нагромадження позичкового капіталу вони розглядали лише як відображення нагромадження реального капіталу. Вони не побачили його зворотного впливу кредиту на сферу виробництва, на оборот реального капіталу. Роль банків вони зводили до простих посередників у кредиті, не визнаючи їхнього активного впливу на процес відтворення. Така однобічність позначилася і на трактуванні суті позичкового процента. Вони виводили норму процента з норми прибутку і не розгледіли залежності процента від зміни попиту на позичковий капітал і його пропозиції, відносної самостійності руху процента і його впливу на зміну ринкової кон'юнктури.

11. Основні положення капіталотворчої теорії кредиту : • кредит у своєму русі незулежний від процесів відтворення; • кредит, як і гроші, є безпосередньо капіталом, багатством, а тому розширення кредиту означає нагромадження капіталу; • банки - це не посередники в кредиті, а «фабрики кредиту», творці капіталу; • активні операції є первинними щодо пасивних.

12. Капіталотворчатеорії кредиту • Основоположник - англійський економіст Дж. Ло. Згідно з його поглядами кредит не залежить від процесу відтворення, і відіграє важливу роль у розвитку економіки. Поняття кредиту поєднувалося з грішми й багатством. На думку Ло, за допомогою кредиту можна залучити і привести в рух усі невикористані виробничі можливості країни, створити багатство й капітал. Банки він розглядав не як посередників, а як творців капіталу. Для цього достатньо лише активно розширювати кредит за рахунок випуску грошей. Щоб розірвати вузькі межі обігу грошей, Дж. Ло пропонував випускати нерозмінні грошові знаки. • Англійський економіст Г. Маклеод (2-га половина XIX ст.). Він стверджував, що кредит не створює капіталу, а сам є капіталом, причому продуктивним, оскільки дає прибуток у вигляді процента; банки - «фабрики кредиту», вони створюють кредит, а значить, і капітал. Розглядаючи банки вирішальної ролі в їхній діяльності надавав активним операціям. Г. Маклеод ставив завдання знайти межі «розумного» збільшення обсягів кредиту. Головна помилка Г. Маклеода полягала в ототожненні категорій кредиту, грошей і капіталу. Прихильники цієї теорії помилково доводили, що кредит і гроші - багатство, оскільки цінні папери (акції, облігації, чеки) можна обміняти на гроші, а банки створюють капітал саме через активні операції. Вони не розуміли, що розміри банківського кредиту визначаються умовами суспільного відтворення (можливостями ресурсного відтворення), а не обсягами позичкових операцій банків.

13. Капіталотворча теорії кредиту • Австрійський економіст Й. Шумпетер. Основою економічного розвитку - кредит. Ототожнював кредит із капіталом. Оголосив кредит і банки вирішальними факторами розвитку виробництва, здатними запобігти економічним кризам, інфляції, забезпечити процвітання суспільства. Й. Шумпетер впритул підійшов до розробки кредитних методів економічного регулювання. • Німецький економіст А. Ган. Зробив спробу пояснити механізм капіталотворчої функції кредиту. Розробив рекомендації щодо широкого використання кредитної політики для підтримування високої економічної кон'юнктури. Змінюючи умови кредитування, постійно форсуючи надання позик, банки можуть створити стільки «купівельної сили», скільки необхідно, щоб збільшити попит, запобігти кризі надвиробництва, згладити коливання економічного циклу. • Дж. Кейнс стверджував, що кризи й безробіття можуть бути ліквідовані втручанням емісійного банку й уряду в економічні процеси. Причини економічних криз він убачав у недостатньому попиті на предмети споживання й засоби виробництва. Брак попиту на предмети споживання пояснював тим, що зі зростанням доходів відносно зменшується схильність населення до споживання. Цю останню тенденцію Дж. Кейнс уважав наслідком високого рівня процента. Якщо рівень процента дорівнює чи перевищує норму прибутку, то це стимулює капіталістів віддавати перевагу ліквідності, тобто тримати свій капітал і доходи в грошовій формі, а не вкладати в підприємства чи збільшувати споживання. Високий рівень процента Дж. Кейнс пояснював тільки недостатньою кількістю грошей в обігу, що спричиняє обмежену пропозицію позичкового капіталу порівняно с попитом.

14. 10.3 Сутність кредиту.

15. Передумови кредиту: • майнове розшарування суспільства • необхідність акумуляції тимчасово вільної вартості для надання її в позичку • певні гарантії його повернення, • збіг економічних інтересів кредитора і позичальника • учасники мають бути юридично самостійними особами. Фізичні ж особи можуть стати суб'єктами кредитних відносин за умови їх дієздатності з правового погляду. • отримання позичальником регулярних доходів, • для юридичних осіб - функціонування на засадах комерційного чи господарського розрахунку.

16. Визначення кредиту КРЕДИТ - це суспільні економічні відносини, що виникають між економічними суб'єктами (кредитором і позичальником) з приводу переданням один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності, строковості, цільового характеру та гарантованості.

17. Визначення кредиту • Об'єктом кредиту є та вартість, яка передається в позичку одним суб'єктом іншому. • Суб'єкти кредиту - це кредитори і позичальники. Взяті разом, ці елементи створюють структуру кредиту.

18. Вимоги до економічних суб'єктів кредитних відносин: • юридично самостійні особи; • здатними нести майнову відповідальність перед другою стороною, тобто мати дохід як гарантію виконання своїх зобов'язань; • взаємно зацікавленими у співробітництві один з одним та готовими підписати відповідні угоди.

19. Кредиту в ринковій економіці притаманні такі ознаки: • позичальниками здебільшого стають суб'єкти господарювання, кредиторами - переважно банки; • гроші, видані в позику, використовуються позичальником як капітал; • джерелом позичкового процента є прибуток на позичені кошти; • позика використовується як гнучкий механізм «переливання» капіталу з одних галузей суспільного виробництва в інші та вирівнювання норми прибутку; • учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними: бути власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися; функціонувати на основі самодостатності та самоокупності; нести економічну відповідальність за своїми зобов'язаннями; • кредитні відносини є добровільними та рівноправними; • кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають; • кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв'язку з рухом вартості (грошей чи матеріальних цінностей). Проте вони не є еквівалентними, тому що кожне переміщення вартості не супроводжується зустрічним рухом відповідного еквівалента. Однак вартість переміщується на зворотних засадах, тобто після певного періоду ці кошти повертаються назад у висхідне положення; • кредитні відносини на мікроекономічному рівні є перервними, тобто після повернення одержаної в борг вартості і сплати процента вони перериваються. Проте на макроекономічному рівні кредитні відносини підтримуються безперервно як безперервний рух вартості в процесі суспільного відтворення; • безперервність та платність кредитних відносин визначають ще одну характерну їх рису - здатність забезпечувати зростання вільної вартості, тобто її капіталізацію. Відтак формується особлива самостійна форма капіталу - позичковий капітал.

20. Плата, що називається процентом, має подвійне призначення: • компенсувати кредитору втрату доходу у зв'язку з переданням відповідної суми коштів у чуже розпорядження та можливі збитки на випадок неповернення позички; • стимулювати позичальника до підвищення ефективності використання одержаних у позичку коштів.

21. Закономірності руху кредиту. На мікроекономічному рівні основними закономірностями руху кредиту є: • зворотність руху вартості, що передана в позичку. • тимчасовість перебування позиченої вартості в обороті позичальника, яка визначається тривалістю одного кругообороту його капіталу. • збереження позиченої вартості в процесі руху і повернення її до кредитора в повному обсязі. • залежність маси наданої позички від наявних обсягів вільних коштів.

22. Закономірності руху кредиту. На макроекономічному рівні закономірності руху кредиту проявляються в такому: • кількісні параметри розвитку кредиту (за динамікою зростання кредитних вкладень) повинні бути адекватними динаміці обсягів ВВП. • оскільки кожна позичкова операція є двоякою - як вимога і як зобов'язання, як актив і як пасив, загальні суми кредитних вкладень і позичених ресурсів у макромасштабах завжди балансуються. • зворотність і платність кредиту робить його найбільш адекватним ринковим умовам інструментом фінансування зростання капіталу в реальному секторі економіки. • спрямування коштів із галузей і секторів економіки з низькою рентабельністю у високорентабельні галузі, види виробництва.

23. 10.4 Природа та видипозичкового процента.

24. Норма процента визначається як помножене на сто відношення річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми позики.

25. Способи нарахування процентів Існують різні способи нарахування процентів, які залежать від умов договору позички. Відповідно застосовують різні види процентних ставок, кожна з яких має свої ознаки. Зокрема, проценти розрізняються за базою, яка береться для їх нарахування. При постійній базі використовуються прості, а при змінній - складні процентні ставки. Процентні ставки можуть бути фіксованими або «плаваючими». В останньому випадку фіксується не сама ставка, а лише базова ставка і розмір надбавки до неї.

26. Процентні ставки бувають: • постійні (фіксовані), які не змінюються протягом усього періоду кредитування; • змінні (плаваючі), які змінюються в процесі кредитування. В залежності від врахування інфляційних процесів розрізняють: • номінальні відсоткові ставки; • реальні відсоткові ставки.

27. Розмір процентної ставки на макрорівні залежить від: а) попиту та пропозиції, які склалися на кредитному ринку. б) стабільності грошового ринку в країні. Чим вищий темп інфляції, тим дорожчою має бути плата за кредит, оскільки збільшується ризик банку. в) рівня облікової ставки центрального банку. Комерційні банки самі встановлюють розміри процентних ставок і визначають їх у кредитному договорі, укладеному з позичальником. Як правило, за основу беруть облікову ставку центрального банку з додачею «маржі».

28. Визначення маржі: Маржа (від фр. marge - край) - різниця між процентною ставкою за наданий банком кредит, і ставкою, яку банк сам сплачує за залучені (куплені) ресурси. Розмір маржі для банків, як правило, не регламентується, хоч у певних випадках центральний банк може це зробити (наприклад, на кредити, що надаються комерційними банками за рахунок ресурсів центрального банку).

29. Мікроекономічні чинники впливу на розмір процентної ставки: мета кредиту. Процентні ставки за кредити, які надаються на поточне фінансування виробничих потреб, як правило, найнижчі, що зумовлено короткостроковим характером їх використання. Кредити, які надаються торгово-посередницьким фірмам, що будують свій бізнес за принципом купівлі-продажу, є найдорожчими, оскільки прибуток від цього виду діяльності має спекулятивний характер, а операції - підвищений рівень ризику; розмір кредиту. Як правило, розмір процентної ставки за великі кредити буває нижчим, ніж за користування дрібними кредитами, оскільки витрати, пов'язані з кредитною послугою, не залежать від розміру кредиту, а тому, надаючи великі кредити, банки несуть відносно менші витрати.

30. Мікроекономічні чинники впливу на розмір процентної ставки: термін користування кредитом. Чим триваліший термін, тим вища процентна ставка за кредит, оскільки існує більший ризик втрат від неповернення кредиту чи знецінення позичених коштів унаслідок інфляції, завжди притаманної ринковій економіці. рівень ризику. Позики з вищим рівнем ризику надаються під вищий процент, щоб компенсувати кредитору можливі збитки від ризикованого розміщення коштів.

31. Центральний банк впливає на рівень ставок комерційних банків, використовуючи директивні та економічні (непрямі) методи. Директивні методи • обмеження верхнього рівня ставок; • обмеження різниці між відсотками. Непрямі методи • рівень резервних вимог центрального банку; • обсяг, умови та ціна кредитів, що надається комерційним банкам; • нормативи ліквідності банків; • система оподаткування прибутку банків.

32. Функції позичкового проценту: Щодо розподільної функції, то, як уже зазначалося, прибуток, отриманий позичальником з використанням позичкового капіталу, розподіляється на дві частини - позичковий процент і підприємницький дохід. Розподільна функція процента змушує позичальника раціонально використати надані йому кредитором у тимчасове користування кошти, щоб не тільки їх повернути, а й отримати додатковий дохід. Цього доходу має вистачити на сплату процентів і одержання власного прибутку, заради якого позичальник вступив у кредитні відносини. Функція збереження позичкового капіталу полягає в тому, що з допомогою процента кредитору забезпечується повернення від позичальника як мінімум вартості, рівноцінної тій, що була надана в кредит. Особливо дія цієї функції проявляється в періоди високих темпів інфляції.

33. Функції процента визначають його роль у суспільстві: • процент сприяє більш ефективному використанню кредиту, зміцненню комерційного або господарського розрахунку; • процент збільшує доходи банків, сприяючи зміцненню їх стійкості; • процент сприяє й більш ефективному використанню суб'єктами господарювання своїх власних грошових коштів; • стимулювання населення вкладати свої заощадження в банки: • процент захищає заощадження від знецінення внаслідок інфляції; • процент на вклади є додатковим доходом населення

34. 10.5 Роль та функції кредиту.

35. Функції кредиту Суть кредиту проявляється в його функціях: • перерозподільча; • емісійна; • контрольна.

36. Перерозподільча функція кредиту: Функція перерозподілення полягає в тім, що з допомогою кредиту відбувається перерозподіл грошових капіталів на засадах повернення. Вона проявляється як за мобілізації грошових капіталів, що тимчасово не беруть участі в господарському обороті, так і за їх розміщення у сфери економічної діяльності. У цій функції кредит виступає тільки як форма передачі капіталу з одних рук до інших.

37. Джерела кредитних коштів: • заощадження населення (головне), • грошові залишки на рахунках у банку, • вивільнені кошти із кругообороту капіталу: • кошти цільового призначення (спеціальні фонди), • амортизаційні відрахування, • невикористаний прибуток, • тимчасово несплачені податки (строк сплати не збігається з періодом нарахування), • тимчасово вільні кошти для виплати заробітної латні (період нарахування не збігається з періодом виплати). • невикористаних бюджетних коштів

38. Перерозподільча функція кредиту: Функція кредиту в цьому разі полягає в тім, щоб мобілізувати ці реальні грошові ресурси, якомога скоротити строк їхнього «заморожування» і трансформувати у форму позичкового капіталу. З іншого боку, за допомогою кредиту відбувається зосередження позичкового капіталу у найпріоритетніших сферах економічної діяльності.

39. Емісійна (антиципаційна) функція кредиту: Другою функцією кредиту є емісійна (антиципаційна), тобто випуск грошей для обслуговування платіжного обороту. Суть цієї функції кредиту випливає із функції грошей як засобу платежу. Будь-яка емісія готівкових чи депозитних грошей - результат кредитної операції. Видача позики збільшує грошову масу в обороті, а погашення позики її зменшує. Саме методами кредитної експансії (розширення кредиту) та кредитної рестрикції (звуження кредиту) регулюється кількість грошей в обороті. У цій функції кредит сприяє економії витрат грошового обігу. Через кредит відбувається прискорення обороту грошей; взаємне зарахування платежів; запровадження прогресивних систем розрахунків для юридичних та фізичних осіб, що в кінцевому підсумку забезпечує скорочення грошової маси в обороті та економію суспільних витрат.

40. Контрольнафункція кредиту: Контрольна функціявипливає із самої природи кредиту. Вона полягає в тім, що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб'єктів кредитної угоди.

41. Роль кредиту • У ринковій економіці роль кредиту проявляється в регуляції, тобто в оптимізації пропорцій суспільного відтворення. Кредитна форма перерозподілу ВВП та національного доходу є завершальною інстанцією. Вона охоплює, поряд з фінансовою також виробничу й невиробничу сфери, різні галузі виробництва й різні регіони. Отже, кредит певною мірою впливає на структурну перебудову економіки, на формування важливих пропорцій в економічній системі: співвідношення між фондами відшкодування, нагромадження і споживання. Сприяючи вирівнюванню норми прибутку в різних галузях, кредит впливає на галузеву структуру економіки, оскільки тимчасово вільні ресурси перерозподіляються в ті галузі, де забезпечується отримання високих прибутків. • Надзвичайно важлива роль кредиту в забезпеченні науково-технічного прогресу та обслуговуванні інноваційного процесу. Кредит є важливим джерелом фінансування капітальних вкладень.

42. Роль кредиту • За умов ринкової економіки дедалі більшої ваги набуває кредит в обслуговуванні інноваційного процесу, розвитку малих і середніх виробничих структур, у підготовці та перепідготовці наукових кадрів. • Кредит сприяє прискоренню концентрації та централізації капіталу через використання акцій та облігацій корпоративної форми власності, якій нині належать провідні позиції в системі економічних відносин. • Кредит використовується як один із дійових інструментів розвитку процесів інтеграції національної економіки у світову економічну систему.