Тарас Мельничук – законний князь поезії

1. Тарас Мельничук – законний князь поезії

2. Ні здоров’я, ні грошви, ні слави- Тільки згусток болю, жмуток втрат. Тільки очі, очі зеленаві, Наче пізня глиця із Карпат. Тільки профіль твій велично княжий, Тільки голос з давнини віків. Кожне слово так багато важить- Розгубили ми намисто слів.

3. Мельничук Тарас Юрійович народився 20 серпня 1939 року в селі Уторопи Косівського району Івано-Франківської області.

4. Карпати мене народили.

5. Ім’я Тарас з грецької мови означає «бунтар». Життя Тараса Мельничука – людини-загадки – саме таке. Невизнаний як слід при житті, зацькований радянським побутом і сіромахами, він тинявся по цьому житті, знаходячипритулок тільки у написанні поезії.

6. Життєве кредо Тараса: «Шукаю дороги, що знає про завтра. Вірю дорозі, що веде до людей»

7. Дороги, як долі, схрещуються, Котра з них моя? Котра? Напевно, ота в суперечностях Як небо нова, і як небо стара. А, може, дорога моя не визначена? А ,може, шукаю дарма? Тоді мені сили вистачить Іти по дорозі, якої нема.

8. Збірки поета: «Несімо любов планеті» 1967 «Із-за ґрат» 1982 «Князь роси» 1990 «Строфи з Голгофи» 1990 «Чага» 1994.

9. Нагороди: У 1990 році Тарас Мельничук – лауреат премії В.Сосюри за добірку поезії у газеті «Літературна Україна». За книгу «Князь роси» 1992 року удостоєний Державної премії України ім.Т.Шевченка..

10. Структура збірки: - Князь роси; - Голод; - Апокаліпсис; - Історичне; - Свідчення останнього гетьмана; - ХХ вік. «Серце ж – ствердло», - так сказав про себе Тарас у поетичній збірці «Князь роси».

11. Світоглядна позиція: Власне «Я» в неспокійному світі «…і вільним стану, спершись на свій меч».

12. І жить охота, й неможливо, З таким життям змиритись як?! Прожив я он, - а ще ж не жив я. І в цім не лиш моя вина. Хотілось чесно, принципово, Та де там принципи оті, Коли ридає ридма слово На шибениці золотій. Весь край, вся Русь – кривава плаха, Повік з якої не втекти, Життя моє підеш ти прахом, Як скарб загублений в путі. Іди!...Байдуже…Чорт з тобою… Мені не жаль убитих літ, А тільки жаль, що я без болю Віддам, цей раз нам даний світ В усьому я і все в мені: І швидкоплинне, й невмируще, Йти по житті, як по вогні,- І не стоптати білі ружі. І зберегтися в чистоті- У тій високій, в тій єдиній… Щоб у кінці мого путі Промовив клен: «Пройшла людина»

13. «Пережив сотні бур і негод я –Людина, я – світ, я – народ»

14. я князь роси я знаю трави міцно прикуті рогами до галери степу море-босе писана земля розколота кров’ю а над гранітами душа морозу плаче квітами

15. Живу син риби у пропахлій ароматом чорнобилю і чебреців ріці живу у ріці до мене приходять синьоокі бобри щоб мене налякати живу живу у ріці на Поділлі Волині

16. Покутті раптом хтось мене взяв на приціл: не тікай все одно тебе спалимо щоб твій син не ходив як мікроб як рута- розкутий

17. На камені часто сидить пташка або людина. Пташка думає що вона не людина а людина дивиться в очі пташки.

18. Свистить листок за листком і нас все менше засипаних листям бо миші з’їли тишу з зеленими голодними очима.

19. І ось я на Україні, Звісно, у сні… Бджоли пасуться на полонині, Заробляючи трудодні. Небо лягло на Карпати, Немов на підвалини світові… Корови хрестяться на конюшину І тут же вмирають – живі.

20. Поет – провідник слова волі, часу, буття. Слова воскреснуть і відізвуться в душах сліпців.

21. Воскресіння прийшло з запізненням В час такий, без мети воскресать. І нехай. Убиваю зневір’я піснею Вірю тільки в чуттів незгасання…

22. Роса – символ очищення, правдивості, розради, дівочої чистоти, непорочності, лікувальна купіль на світанку.

23. Сидить дощик у гаї, гаї та росу робить крап – крап крап – крап. Яке тобі росо дати серце Щоб не розірвалося а дай мені серце зелене як калина а дай мені серце солодке як Україна.

24. Байдаки личком до моря нахилились Ми ж так любились братів не кували Синє море визволяли а тепер синє море потопає крізь човен витікає а човен покинув червону калину одним – один на чужині гине.

25. Присядь зайчику біля суниці черлена ж аж лапку пече ти все ж таки мужчина хоч і косити не вмієш а трава аж під росою а трава аж під косою бо ж дівчина.

26. Жінка в різних іпостасях Я знав що найкраща птаха на світі це жінка Я кохав і вона кохала мене а потім їй стало сумно зі мною вона вийшла у сад щоб я не бачив приміряла золоті крила - і полетіла я плакав обіймаючи на ліжку її біле ледь засмагле тіло.

27. Усе життя гуцула – від колиски до домовини – міцно переплетено із життям довкілля А ще трави мої не скошені І дороги в клубок не змотані, І земля, як весільне запрошення- З пшеницевою позолотою. Над моїми скрипками манливими Ще смичкові покручувать вуса. Під моїми хмільними калинами Ще дівчатам губити буси.

28. Це – первозданне: небо, і ліс, і гори і листя зелене не людьми воно дане й не людьми буде взято у мене.

29. Оцінка збірки «Князь роси» «…бо то Поет від Бога, до того ж гнаний» ( І.Калинець) « Такої емоційної сили і чистоти образного самовираження, яку я відчув і пережив, учитуючись в поезії Тараса Мельничука, мені в останні роки не довелося пізнати. Та ні, кривлю душею. Доводилося, коли готував статтю про життя і поезію Василя Стуса…» ( Микола Жулинський).

30. Кредо життя і творчості Не снись мені, кривавий сон, Не сніться рани і руїни,- Мені не треба десять сонць- Живу тобою Україно. В мене ланів, в мене пшениць, Як срібла- злата по всім світу. За сто чужинських зоряниць Я не віддам й вишневу віту.

31. Використана література: Андріяшко Т. Тарас Мельничук – хто він? // Дзвін. – 1992. - №3. Вікіпедія.//Матеріали. Пам’яті Тараса Мельничука. // Літературна Україна. – 1996. - №5. Кут С. Міфологічні коди поетичного мислення Тараса Мельничука // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. - Вип. IV. - Івано-Франківськ: Плай, 1999. - С. 70-76. Медвідь В. Князь роси: Есе [Про Т. Мельничука] // Сучасність. - 1992. - № 10. - С. 18-22. Мельничук Т. Вірші [датовані 25. ІІ 1980] // Тижневик Галичини. - 1998. - 20 серпня. Мельничук Т. Вірші // Дніпро. - 1964. - № 5. - С. 22-23.

32. Автори 1.Банделюк Алла Олексіївна, учитель української мови та літератури Черкаської вечірньої (змінної) школи II-III ступенів. 2.Ганноцька Світлана Василівна, учитель української мови та літератури Черкаської загальноосвітньої школи I – III ступенів №11.