Лекція 9

1. Лекція 9 Лікарські препарати – похідні аміноароматичних кислот. Місцеві анестетики з групи похідних ацетаніліду Доц. Яворська Л.П.

2. План 1. Естери п-амінобензойної кислоти як анестезуючі засоби: бензокаїн (анестезин),прокаїну гідрохлорид (новокаїн), тетракаїну гідрохлорид (дикаїн). Прокаїнаміду гідрохлорид (новокаїнамід). 2. Місцеві анестетики з групи похідних ацетаніліду: лідокаїну гідрохлорид, тримекаїн. Артикаїн. 3. Солі і похідні п-аміносаліцилової кислоти як протитуберкульозні препарати: натрію п-аміносаліцилат, кальцію бензамідосаліцилат (бепаск).

3. Похідні п-амінобензойної кислоти як лікарські засоби Подібно до амінокислот жирного ряду, аміноароматичні кислоти мають амфотерний характер, проте наявність ароматичного кільця призводить до переважання кислотних властивостей. Найпростіший представник аміноароматичних кислот – п–амінобензойна кислота (ПАБК)у 1940 р. була зачислена до вітамінів (вітамін Н1). Вона є не тільки життєво важливим фактором для багатьох мікроорганізмів, але й необхідним елементом для біосинтезу деяких вітамінів групи фолієвої кислоти.

4. Естери ПАБК виявляють місцевоанестезуючу дію і стали синтетичними замінниками першого анестетика кокаїну (алколоїд, який виділений з рослини Erythroxylon Coca, що росте в Південний Америці). Кокаїн має небажані побічні ефекти (підвищення внутрішньоочного тиску, спричиняє звикання – кокаїнізм). Вивчення структури кокаїну і продуктів його розпаду показало, що анестезуюча дія зумовлена присутністю анестезіофорного угруповання:

5. Це угруповання містить залишок бензойної кислоти, який естерифікований нітрогеновмісною органічною основою. Таке угруповання є складовою частиною молекул прокаїну (новокаїну), дикаїну та ін. Розглянемо місцевоанестезуючі засоби із групи естерів п-амінобензойної кислоти (бензокаїн (анестезин), прокаїну гідрохлорид (новокаїн), дикаїн) і антиаритмічний засіб прокаїнаміду гідрохлорид (новокаїнамід) – похідне аміду п-амінобензойної кислоти.

6. 1. Бензокаїн*Benzocaine* Анестезин Anaesthesinum ДФ Х Хімічна назва: етиловий естер п-амінобензойної кислоти; етил-4-амінобензоат; етил-п-амінобензоат. Виробники: Україна (21 підприємство), Білорусь, Росія.

7. Зберігання. Список сильнодіючих речовин. У щільно закупор. контейнері, який охороняє від дії світла, у захищ. від світла місці. Застосування. Місцевоанестезуючий засіб Застос. у вигляді 5–10 %мазі або присипки для знеболювання ран і виразок, при свербінні шкіри, а також 5–20 %олійних р-нів для анестезії слизових оболонок. Орально приймають по 0,25–0,3 г упорошках і таблетках при спазмах і болях у шлунку. В. р. д. всередину – 0,5 г. В. с. д. всередину – 1,5 г. При захворюваннях прямої кишки застосовують свічки“Анестезол”. Входить до складу комбінов. препаратів: таблеток“Белластезин” (з екстрактом беладони), ”Павестезин” (з папаверину гідрохлоридом), рідини ”Меновазин” (разом з ментолом і новокаїном), аерозолю”Ампровізоль” (з ментолом, вітаміном D, гліцерином, прополісом і етанолом) та ін.

8. 2. Прокаїну гідрохлорид* ( ДФУ, Черних) Procainihydrochloridum Новокаїн (N)Novocainum (N) Новокаїну гідрохлорид (Черних) Хімічна назва: 2’-діетиламіноетил-4-амінобензоату гідрохлорид (ДФУ) або -діетиламіноетилового естеру п-амінобензойної кислоти гідрохлорид. Виробники: 10 країн, з них найбільше заводів у Росії (45), Україна (4), Білорусь (3), Литва (2) та ін.

9. Зберігання.У щільно закупореному контейнері, у захищеному від світла місці.Список сильнодіючих речовин. В. р. д. всередину 0,25 г. В. д. д. всередину 0,75 г. Застосування. Місцевоанестезуючий засіб За фізіологічною активністю прокаїну гідрохлорид (новокаїн) приблизно в 10 разівслабший за кокаїн, але приблизно в 10 разів менш токсичний останнього. Широко використовують його для анестезії. Наркоманії не спричиняє. Крім місцевоанестузуючої дії при всмоктуванні і безпосередньому введенні в кров виявляє загальний вплив на організм: зменшує утворення ацетилхоліну і знижує збудливість периферичних холінореактивних систем; виявляє блокуючий вплив на вегетативні ганглії; зменшує спазми гладкої мускулатури; знижує збудливість серцевого м'яза і моторних зон кори головного мозку.

10. В організмі швидко гідролізує з утв. ін. біологічно активних речовин –n- амінобензойної к-ти (ПАБК, вітамін Н, складова частина молекули фолієвої к-ти, сульфаніламідів) ідіетиламіноетанолу(помірні судинорозширювальні властивості). Томуновокаїн є конкурентом сульфаніламідів. Застос. для інфільтраційної, провідникової, епідуральної, спинномозкової, внутрішньокісткової анестезії у вигляді 1–5 %р-нів з р-ном адреналіну гідрохлориду (1:1000) (для зменшення всмоктування і пролонгування дії новокаїну). Для поверхневої анестезії мало придатний, тому що повільно проникає крізь неушкоджені слизові оболонки.

11. Широко застос. длялікувальних блокад.Використ. для розчинення пеніциліну з метою продовження його дії. Приймаютьвсерединупри гіпертонії, спазмах кровоносних судин, пізньому токсикозі вагітних з гіпертонічним синдромом, виразці шлунка, коліті, нейродермітах, екземі, кератиті, глаукомі та ін. Застос. ректальнопри гемороях, спазмах гладкої мускулатури кишечника, тріщинах заднього проходу, тошноті. Входить до складу комбінов. препарату “Меновазин” (з ментолом і анестезином). Форми випуску: порошок, мазь, супозиторії ректальні з 0,1 г новокаїну,р-ни для ін’єкцій0,25 %,0,5 %, 1 %, 2 % по 1,25 мл і 10 мл.

12. 3. Тетракаїну гідрохлорид* (Черних) Tetracainihydroсhloridum Дикаїн Dicainum Хімічна назва: β-диметиламіноетилового естеру n-бутиламінобензойної кислоти гідрохлорид. Виробник: Росія (4 заводи).

13. Зберігання. У щільно закупор. контейнері, в захищ. від світла місці. Список отруйних і наркотичних речовин (під замком!). В. р. д. для анестезії верх. дих. шляхів 0,09 г, або3 мл 3 % р-ну (однократно). В. р. д. для перидуральної анестезії 0,075 г, або25 мл 0,3 % р-ну (однократно). Застосування. Сильний місцевоанестезуючий засіб, тільки для поверхневої анестезії За фізіолог. дією тетракаїну гідрохлорид (дикаїн) близький до кокаїну і новокаїну, однак за активністю перевершує їх, але значно токсичніший (в 2 рази за кокаїн і у 10 разів – новокаїн). Тому перепарат застос. з обережністю і тільки для поверхневої анестезії – в основному при операціях в офтальмологічній(очній) практиці 0,1–0,25–0,5–1–2 % р-ни (при вимір. внутрішньоочного тиску, видаленні сторонніх тіл (2–3 краплі в око). Анестезія настає через 1–2 хв. Для продовж. і посилення анестезії додають 0,1 %р-надреналіну(3–5 крапель на 10 мл дикаїну).

14. В оториноларингології дикаїн застос. для поверхневої анестезії при проколі гайморової пазухи, видаленні поліпів, операції на середньому вусі (дорослим до 3 мл1 %р-ну). При цьому треба стежити за станомхворого. Дикаїн не рекоменд. давати дітям до 10 років і вводити підшкірно. Замість дикаїну краще користув. менш токсичними анестетиками (лідокаїн, тримекаїн та ін.). При роботі з дикаїном інструменти і шприци не мають містити залишку лугу, тому що дикаїн в присутності лугу випаде в осад. Форми випуску: порошок, плівки очні з дикаїном (по 30 шт у пінах-дозаторах), краплі очні з дикаїном (0,75 мг дикаїну з основою – біорозчинним полімером; застосовують при необхідності тривалої анестезії в офтальмології).

15. 4. Прокаїнаміду гідрохлорид ДФУ, Черних, С. 781 Procainamidi hydrochloridum Новокаїнамід (N) Novocainamidum (N) Хімічна назва: 4-аміно-N-[2-діетиламіно)етил]бензаміду гідрохлорид (ДФУ) або β-діетиламіноетиламіду n-амінобензойної кислоти гідрохлорид (ДФ Х).

16. Зберігання. У повітронепроникн. контейнері, у захищ. від світла місці. Застосування. Антиаритмічний засіб За хімічною будовою прокаїнаміду гідрохлорид близький до прокаїну гідрохлориду (новокаїну), однак замість естерної групи містить амідну групу –СО–NH–. Наявність амідної групи призводить до того, що новокаїнамід більш стійкий за новокаїн, повільніше розкладається ферментами і менш токсичний. Така зміна в молекулі призводить до появи нової фармакологічної дії (при зберіганні місцевоанестезуючих властивостей) – здатність знижувати збудливість і провідність серцевого м'яза. Застос. при різних розладах серцевого ритму, при операціях на серце, легенях і великих судинах, при колапсі. Призначають всередину в дозі дорослим 0,25–0,5–1 г (всмоктується швидко), в/м (10 % водний р-н по 5–10 мл) або в/в (крапельно). При в/в введенні р-н новокаїнаміду розводять у 5 %р-ні глюкози або в ізотонічному р-ні NaCl. Форма випуску:капсули, таблеткипо 0,25 г і 0,5 г, 10 %ін’єкційний р-н в ампулах по 5 мл або в герметично закритих флаконах. Виробники: 8 країн, з них Росія (3 заводи), США (2), Україна (1 – Дарниця) та ін.

17. Лікарські засоби – похідні ацетаніліду До похідних ацетаніліду С6Н5–NH–CO–CH3, що містить діетиламінну групу–N(C2H5)2, що зумовлює місцевоанестезуючу дію, належать лікарські засоби – лідокаїн і тримекаїн. 5. Лідокаїн Lidocainum (Черних) Ксикаїн Xycainum Ксилокаїну гідрохлорид Хімічна назва: 2-діетиламіно-2,6-диметилацетаніліду гідрохлорид

18. Зберігання. У щільно закупор. контейнері, у захищ. від світла місці. Список сильнодіючих речовин. Застосування. Активний місцевоанестезуючий засіб. На відміну від новокаїну не є естером, тому повільніше метаболіз. в організмі і його дія більш тривала. В організмі не утв. п-амінобензоатної кислоти, тому не виявляє антисульфаніламідної активності і може застосовув. хворими, що приймають сульфаніламідні препарати. До цієї ж групи анестетиків належить і тримекаїн. Застос. лідокаїн як місцевий анестетик у хірургії, стоматології, офтальмології. Діє швидко, сильніше і триваліше за прокаїну гідрохлорид (новокаїн). Виявляє також антиаритмічну дію і застос. при інфаркті міокарда (стабілізує клітинні мембрани, цим відрізняється від хініноантиаритмічних засобів (хінідину сульфату). Форми випуску: ампульні р-ни1 %, 2 %, 10 % (тільки для в/м введення), очні краплі2 % і 4 % у флаконах 5 мл і тюбиках-крапельницях по 1,5 мл. За кордоном випускають аерозоль”Лідестин” для поверхн. анестезії при зміні пов'язок, розкритті абсцесів, у стоматології і лор-практиці. Входить до складу мазі”Ауродин”, що використ. для лікування геморою.

19. 6. Тримекаїн Trimecainum (Черних) Trimecaine hydrochloride* Мезокаїн Хімічна назва: -діетиламіно-2,4,6-триметилацетаніліду гідрохлорид Відрізняється від лідокаїну тільки наявністю ще однієї метильної групи–СН3 (у положенні 4 фенільного ядра).

20. Зберігання. У щільно закупор. контейнері, у захищеному від світла місці. Список сильнодіючих речовин. Застосування. Активний місцевоанестезуючий засіб За хімічнию будовою і фармакологічною дією близький до лідокаїну. Аналогічно лідокаїну, не є конкурентом сульфаніламідних препаратів. За силою і тривалістю дії перевершує прокаїну гідрохлорид (новокаїн). Спричиняє швидку, глибоку і тривалу інфільтраційну, перидуральну і спинномозкову анестезію, а при більш високих кон-ціях (2–5 %) – і поверхневу анестезію. Відносно мало токсичний, не виявляє подразнюючої дії. Виявляє також антиаритмічну дію, але менш виражену в порівнянні з лідокаїном. Форми випуску:порошок, 0,25 %розчин в ампулах по 10 мл; 0,5 % і 1 %р-ни в ампулах по 2,5 і 10 мл; 2 %р-н – по 1; 2; 5 і 10 мл; 5 %р-н – по 1 і 2 мл. Входить до складу аерозоля“Цимезоль”(містить тримекаїн, циміналь, окиснену целюлозу, диметилсульфоксид та ін. компоненти), що застос. для лікування і профілактики гнійних ускладнень при ушкодженні м'яких тканин, опіках, трофічних виразках.

21. 7. Артикаїну гідрохлорид Articaini hydrochloridum Ультракаїн Ultracainе Хімічна назва: метилового естеру 4-метил-3[2-пропіламінопропіонамід]-2-тіофенкарбоновоїкислоти гідрохлорид

22. Зберігання. У щільно закупореному контейнері. Застосування. Місцевоанестезуючий засіб Виявляє швидку і відносно тривалу місцевоанестезуючу дію. Застос. при спинномозковій, люмбальній, провідниковій та інфільтраційній анестезії. Спричиняє слабку поверхневу анестезію. Випуск. у вигляді ампульних р-нів з різним змістом артикаїну і з додаванням адреналіну. Комбіновані препарати Ультракаїн1% і 2%р-н для ін'єкційпо 1 мл. Ультракаїн D–C(артикаїн 0,04 г + адреналіну гідрохлорид0,006 мг) застос. в основному в стоматології при неускладненій екстракції зубів, пломбуванні зубів. Ультракаїн D–C форте(артикаїн 0,04 г + адреналіну гідрохлорид0,012 мг)застос. в стоматології для тривалішої і сильнішої анестезії при ампутації і екстракції пульпи, остеотомії та ін. Препарат не можна вводити в/в; протипоказаний при підвищеній чутливості до нього. Максимальна доза для дорослої людини (70 кг) – 500 мг, дітям – 5 мг на 1кг ваги.

23. Похідні п-аміносаліцилової кислоти як лікарські засоби Крім похідних п–амінобензойної кислоти (ПАБК), у медичній практиці застосовуються похідні іншої аміноароматичної кислоти – п-аміносаліцилової, причому на відміну від п-амінобензойної кислоти застосвується як сама п-аміносаліцилова кислота (ПАСК), так і її натрієва сіль – натрію п –аміносаліцилат (ПАСК-Na). ПАБК ПАСКПАСК-Na

24. п-Аміносаліцилова кислота була вперше описана в 1902 р. як кристалічний порошок оранжево-червоного кольору, проте пізніше виявилось, що це забарвлення спричинене не самою ПАСК, а домішкою м-амінофенолу – продукту її декарбоксилювання. Фармакологічна дія ПАСК була встановлена лише в 40-х роках ХХ ст., зокрема в 1946 р.лікар Леман виявив здатність ПАСК затримувати ріст мікобактерій туберкульозу. Фізіологічна дія похідних ПАСК відрізняється від похідних п-амінобензойної кислоти (ПАБК), яка є необхідним фактором нормальної життєдіяльності мікроорганізмів. ПАСК, яка відрізняється від ПАБК наявністю фенольного гідроксилу, беручи участь в обміні речовин, пригнічує ріст мікроорганізмів, тобто є антагоністом ПАБК. В ДФ СРСР Х видання включені два препарати – похідні ПАСК: натрію п –аміносаліцилат (ПАСК-Na) ібепаск– кальцієва сіль N-бензоїльного похідного ПАСК.

25. 8. Натрію п –аміносаліцилат ДФ Х Natrii p-aminosalicylas ПАСК Хімічна назва: натрієвої солі п-аміносаліцилової кислоти дигідрат; натрієвої солі 4-аміно-2-оксибензойної кислоти дигідрат.

26. Зберігання. У щільно закупор. контейнері, у сухому, захищ. від світла місці. Застосування. Протитуберкульознийий засіб Виявляє бактеріостатичну активність щодо мікобактерій туберкульозу. Проте за туберкулостат. активністю поступається ізоніазиду і стрептоміцину. Тому ПАСК-Na комбінують з ін., більш активними протитуберкульозн. препаратми (ізоніазид, циклосерин, канаміцин та ін.). Застос. для лікування різних форм і локалізацій туберкульозу. Призн. всередину у вигляді порошку, таблеток, драже або гранул по 9–12 г на добу (3–4 г 3 рази в день) через 0,5–1 год після їди, запиваючи молоком, лужною мінеральною водою або 0,5–2 % розчином питної соди. Побічні явища: шлунково-кишкові розлади, погіршення або втрата апетиту, тошнота, блювота, пронос або закреп. Тому краще переносяться хворими таблетки ПАСК-Na, розчинні у кишечнику Tabulettae Natrii p-aminosalicylatis 0,5 enterosolubiles. У процессі лікування треба систематично досліджувати сечу, кров і перевіряти функціональний стан печінки. При великих дозах виявляє антитиреоїдну дію і може спричинити зобогенний ефект. Це треба враховувати, якщо у хворих туберкульозом є гіпофункція щитовидної залози. Протипокази: нефрит, гепатити, виразкова хвороба, мікседема, серцева недостатність. Форми випуску: 3 %р-н для ін’єкцій для в/в введення крапельно250–500 мл5–6 разів в тиждень або через день, чергуючи з прийомом ПАСК-Na всередину. Курс лікування 1–2 міс.

27. 9. БепаскBepascum ДФ Кальцію бензамідосаліцилат* Calcii Benzamidosalicylas* Хімічна назва: кальцію п-бензоїламіносаліцилату пентагідрат.

28. Зберігання. У щільно закупор. контейнері, який захищає від дії світла. Застосування. Протитуберкульознийий засіб Бепаск є похідним ПАСК-Na і тому за механізмом фармакологічної дії близький до нього. В організмі повільно відщеплюється ПАСК, яка і виявляє лікувальний ефект, причому кон-ція ПАСК в крові є більш стала. Застос. також для лікування різних форм і локалізацій туберкульозу, особливо при необхідн. обмеження введення в організм йонів Натрію або при поганій переносимості ПАСК-Na. Призн. всередину у вигляді порошку, таблеток по 9–12 г на добу (3–4 г 3 рази в день) через 0,5–1 год після їди, запиваючи молоком або лужною мінеральною водою. Застос. бепаск в комбінації з ін. протитуберкульозними препаратами. Побічна дія. Зазвичай добре переноситься хворими, проте інколи спостеріг. диспепсичні явища, алергічні реакції, головокружіння, болі в ділянці серця. При таких проявах дозу препарату тимчасово зменшують або припиняють його приймання. Протипокази: нетуберкульозне ураження нирок і печінки, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, мікседема, серцева недостатність. Форми випуску: порошок, таблетки по 0,5 г.

29. Методи одержання • Бензокаїн (анестезин) • Вперше синтезований у 1830 р., а у медицині як препарат застосовують з 1902 р. • Одержання. Вихідною сировиною є толуол С6H5СH3, який нітрують сумішшю HNO3 і H2SO4 кислот; потім окиснюють метильну групу –СН3 до карбоксильної –СООН хромовою сумішшю (р-н K2Cr2O7 у конц. H2SO4); естерифікуютьетанолом С2Н5ОН і відновлюють нітрогрупу –NO2 до аміногрупи –NH2залізом у присутності СН3СООН. • Загальна схема синтезу:

30. Одержаний продукт очищують перекристалізацією з розведеного спирту з активованим вугіллям і натрійгідрогенсульфітом NaHSO3, щоб знебарвити розчинні забарвлені домішки шляхом відновлення.

31. 2. Прокаїну гідрохлорид Синтезований у 1904 р. Одержання 1. З анестезину реакцією алкоголізу з-діетиламіноетанолому присутності Na-алкоголяту При взаємодії естерів зіспиртамивідбувається переестерифікація– обмін спиртовими залишками. новокаїн-основа Етанол С2Н5ОН, що утворився, легко відганяється, тому що його темп. кип. значно нижча за темп. кип. діетиламіноетанолу.

32. Одержану основу новокаїну переводять у сіль дією розрахованої кількості спиртового розчину хлоридної кислоти HCl:

33. 2. Синтез з п–нітротолуолу реакцією окисненнядо п–нітробензойної кислоти з наступною конденсацією її хлорангідриду (SOCl2 – тіонілхлорид) з -діетиламіноетанолом і відновленням нітрогрупи.

34. Діетиламіноетанол одержують конденсацієюетиленоксиду з діетиламіном у спиртовому розчині (див. дикаїн). Для цього газ етиленоксидпропускають у розчин діетиламінув метанолі.

35. 3. Тетракаїну гідрохлорид (дикаїн) 1. Синтез зn-амінобензойної кислоти і диметиламіноетанолу n-Амінобензойну кислотунагрівають у лужному середовищі з n-бутилбромідомі одержану n-бутиламінобензойну кислоту взаємодією з тіонілхлоридом SOCl2 перетворюють у хлорангідрид, який конденсують з β-диметиламіноетанолом.

36. 4. Прокаїнаміду гідрохлорид (новокаїнамід) 1. Синтез з толуолу Толуол C6H5CH3нітрують, окиснюють до п-нітробензойної кислоти; хлорангідридостанньої конденсують з діетиламіноетиламіномз наступним відновленням нітрогрупи і підкисленням хлоридною кислотою:

38. 5. Лідокаїн (ксикаїн) 1. Синтез з 2,6-диметиланіліну 2,6-диметиланілінацетилюютьхлорангідридом хлорацетатної кислоти Cl–CH2–CO–Cl, а потім конденсують з діетиламіном у бензолі в присутності хлоридної кислоти HCl:

39. 6. Тримекаїн 1. Синтез із 2,4,6-триметиланіліну Взаємодіяхлорангідриду хлорацетатної кислотиCl–CH2–C(O)–Cl з 2,4,6-триметиланіліном (мезидином), а потім конденсація з діетиламіном(С2Н5)2NH у присутності хлоридної кислоти HCl:

40. 7. Натрію п-аміносаліцилат (ПАСК-Na) Синтез з м-нітрофенолу м-Нітрофенол відновлюють до м-амінофенолу; карбоксилюютьза методом Кольбе (нагрівання з СО2 в автоклавах під тиском при температурі 103–105 С), а потім нейтралізуютьодержану ПАСК натрій гідрогенкарбонатомдо ПАСК-Na. Загальна схема синтезу:

41. 1.Синтез з п-аміносаліцилату п-Аміносаліцилатконденсують з бензоїлхлоридом до натрію п-бензоїламіносаліцилату, а потім при взаємодії з СаСІ2 одержують бепаск. Загальна схема синтезу: 9. Кальцію бензамідосаліцилат* Бепаск

42. Властивості (опис і розчинність) 1. Бензокаїн (анестезин) Опис.Білий кристалічний порошок без запаху, слабко гіркого смаку. Спричиняє на язиці відчуття оніміння. Розчинність. Дуже мало розчинний у воді Р,легко розчинний у спирті Р, ефірі Р, хлороформі Р, важко розчинний у жирних оліях і розведеній НСl. Анестезин є дуже слабкою основою, тому його солі дуже нестійкі і швидко гідролізують, внаслідок чого він важко розчиняється у воді. 2. Прокаїну гідрохлорид (новокаїн) Опис.ДФУ. Кристалічний порошок білого кольору або безбарвні кристали. Розчинність. ДФУ. Дуже легко розчинний у воді Р*, розчинний у 96 % спирті Р, практично нерозчинний в ефірі Р.

43. * Наявність діетиламіноетанолового ланцюжкав молекулі прокаїну (який носить характер основи) не тільки сприяє посиленню анестезуючої діїпрокаїну порівняно з анестезином, але і забезпечує можливість утворення стійких водорозчинних солей.Розчинність прокаїну гідрохлориду у воді дає можливість застосовувати його для ін'єкцій, що є його перевагою перед анестезином. Водні розчини мають нейтральну реакцію рН = 5,0–6,5.

44. 3. Тетракаїну гідрохлорид (дикаїн) Опис.Черних, ДФ Х та ін. л-ра. Білий або білий зі злегка жовтуватим відтінком кристалічний порошок, без запаху, гіркий на смак, злегка гігроскопічний, на язиці спричинює відчуття оніміння. Температура плавлення 147–150 С. Розчинність. Черних, ДФ Х та ін. л-ра. Легко розчинний у воді(1:10) і спирті (1:6), мало розчинний у хлороформі, практично нерозчинний в ефірі. рН 1 % водного розчину від 4,5 до 6,5. Слабкокислі р-ни препарату стійкі і їх можна стерилізувати при температурі 100 С.

45. 4. Прокаїнаміду гідрохлорид (новокаїнамід) Опис. ДФУ, Черних. Кристалічний порошок білого або білого з жовтуватим відтінком кольору, гігроскопічний. Розчинність. ДФУ, Черних. Дуже легко розчинний у воді Р, легко розч. у 96 % спирті Р, мало розч. в ацетоні Р, практично нерозч. в ефірі Р. 5. Лідокаїн (ксикаїн) Опис. Білий або злегка жовтуватий кристалічний порошок, гіркий на смак. Температура плавлення 128–129 С. Розчинність. Легко розч. у воді, спирті і хлороформі, нерозч. в ефірі. 6. Тримекаїн Опис. Білий або злегка жовтуватий кристалічний порошок. Температура плавлення 136–137 С. Розчинність. Дуже легко розчинний у воді, легко розч. у спирті і хлороформі, практично нерозч. в ефірі. рН водних р-нів 4,5–5,2. Р-ни готують на ізотонічному р-ні NaCl, стерилізують при +100С протягом 30 хвилин.

46. 7. Артикаїну гідрохлорид Опис. Білий або з кремоватим відтінком кристалічний порошок. Розчинність. Розчинний у воді і спирті. 8. ПАСК-Na Опис. Дрібнокристалічний порошок білого кольору або з жовтуватим або рожевим відтінком. Водні р-ни при стоянні темніють. Розчинність. Легко розч.у воді (2 ч.), важко розч. у спирті. ПАСК-Na розкладається при темп.і 80 С, тому р-н не можна стерилізувати методом нагрівання. 9. Бепаск Опис. Білий або з жовтуватим (кремоватим) відтінком порошок. Розчинність. Практично нерозч. у воді, важко і повільно розч. у 95 % спирті, розчинний в метанолі з утв. ледь каламутних р-нів.

47. Реакції ідентифікації 1. Анестезин 1. Реакція на первинну ароматичну аміногрупу(ДФУ) (утв. азобарвника: діазотування з наступним азосполученням) Декілька кристалів випробовуваної субстанціїрозчиняють в 2 млводи Р, підкислюють кислотою хлоридною РHCl, додають 0,2 мл розчину натрій нітритуРNaNO2і через 1–2 хв додають 1 мллужного розчину-нафтолу; з'являється інтенсивне оранжевеабо червоне забарвлення і, як правило, утворюється осад такого самого кольору.

48. 2. Лужний гідроліз з наступним виявленням етанолу С2H5OH за допомогою йодоформної проби (на естерну групу) 0,05 г препарату нагрівають з 5 мл розчину натрій гідроксидуNaOHі додають 0,05 М розчинйодуІ2 до стійкого жовтого забарвлення; з'являється запах йодоформу СНІ3. C2H5OH + 4I2 + 6NaOH → CHI3↓ + 5NaI + HCOONa + 5H2O.

49. 3. Нефармакопейна реакція. Гідроксамова реакція (на естерну групу) При лужному гідролізі естерів у присутності гідроксиламіну гідрохлоридуNH2OH∙HCl утворюються гідроксамові кислоти, які із солями важких металів (найчастіше солями Феруму(ІІІ)) утворюють забарвлені в червоний колір солі – гідроксамати:

50. 4. Нефармакопейна реакція. Лігнінова проба (на ароматичну аміногрупу, проводять реакцію на газетному папері!) На шматок газетного паперу наносять декілька кристалів субстанції і змочують розчином хлоридної кислотиHCl; з'являється жовта пляма, яка згодом набуває оранжевезабарвлення. Хімізм процесу можна зобразити так. Газетний папір містить лігнін, у якому є ароматичні альдегіди. При взаємодії з ароматичними амінами утворюються азометинові барвники(основи Шиффа)оранжевогокольору: