Психолого-педагогічні особливості соціалізації учнівської молоді

1. Методист Херсонської академії неперервної освіти Мартиненко Артем Леонідович Психолого-педагогічні особливості соціалізації учнівської молоді

2. Школа впливає на учнів нетільки як чинник педагогічний (через уроки, підручники, домашні завдання, виховнігодини), але і як чинник соціально-психологічний і психолого-педагогічний (через стосунки, що складаються між педагогами, учнями, батьками в навчально-виховному процесі, сприятливий морально-психологічний клімат у колективі, тобто успішну взаємодію кожного учня і шкільного середовища).

3. Процес соціалізації завжди включає два плани дії особистості, що підростає: адаптацію до соціуму самовизначення (особистісне, професійне, соціальне та ін.).

4. це відносно самостійний етап соціалізації, сутність якого полягає у формуванні в індивіда усвідомлення мети й сенсу життя, готовності до самостійної життєдіяльності на основі співвіднесення своїх бажань, наявних якостей, можливостей і вимог, пропонованих до нього з боку навколишніх і суспільства Самовизначення –

5. Ціннісно-діяльнісний компонент відображає сформованість у підлітків навичок спілкування і взаємодії з дорослими і однолітками, засвоєння нормативної поведінки не тільки в освітньому середовищі, але і за її межами. компонентисоціалізаціїпідлітка:

6. Ціннісно-інформаційний компонент відображає сформованість у підлітка інтегрованих особистісних якостей: працьовитості, чесності, відповідальності, співпраці, взаємодопомоги та ін., тобто припускає засвоєння життєво важливих цінностей.

7. Особистісні цінності є вибірковим відображенням в індивідуальній свідомості цінностей суспільства у формі ціннісних орієнтацій

8. – цеелементиструктуриособистості, якіхарактеризуютьзмістовну сторону їїспрямованості. • У форміцінніснихорієнтацій в результатіотриманняцінностейфіксуєтьсяістотне, найбільшважливе для людини. • Ціннісніорієнтації – цестійкі, інваріантніутворенняморальноїсвідомості - основнійогоідеї, поняття, смисловікомпонентисвітогляду, щовиражають суть моральностілюдини, а значить, ізагальнікультурно-історичніумовиіперспективи. Ціннісніорієнтації

9. Суб'єктивне успішне самовизначення характеризується переживанням свідомості власного життя, а неуспіх – переживанням її безглуздя.

10. Рефлексивний компонент відповідаєзарівеньрефлексіїрозвиненостісамосвідомості, основнимиелементамиякої є: усвідомлення себе, тобтосамосприйняття, усвідомлення мети, місцяісенсужиття, самоствердження на психічномурівнірозвитку. • У цейперіодформуєтьсяусвідомленевідношення до своїх потреб іздібностей, потягівімотивівповедінки, переживаньі думок.

11. Змістомдіяльностіпедагогівщодореалізаціїціннісно-діяльнісного компоненту соціалізації повинно стати наступне: • створеннякомунікативних умов для підтримкисамоцінноїактивностіпідлітка; • включенняпідлітка в діяльністьщодозасвоєнняіперетвореннядійсності, щооточуєйого, – світупредметів, процесів, явищівідносинміж людьми.

12. Змістом діяльності щодо реалізації ціннісно-інформаційного компоненту є формування у підлітків системи мотивів, що включають ідеали, пізнавальні потреби, інтереси, прагнення до самоудосконалення; розвиток у підлітків бажання залучатися до світу людської культури, зміцнювати і розширювати його можливості.

13. Змістомдіяльностіщодореалізації рефлексивного компоненту соціалізаціїможе бути • перенесення акценту виховання на самовиховання, саморозвиток, самоудосконалення, самоврядування, нарозкриттяімаксимальневикористаннясуб'єктногодосвідудитини, стимулюванняпроцесусаморегуляції, тобтонавчитиучнівпізнати самих себе; • заохоченняпрагнення кожного вихованцязнаходитисвійспосіброботи, аналізуватиспособироботиіншихвихованців, вибиратиізасвоюватинайбільшраціональні.

14. 1. Створення соціалізуючого середовища, орієнтованого на підтримку самоцінної активності підлітків в середньому загальноосвітньому закладі як особливому соціокультурному інституті суспільства. комплекс психолого-педагогічних умов ефективногопроходженняпроцесусоціалізаціїпідлітків.

15. Передбачаєпобудовунавчально-виховногопроцесу на основіособистісно-орієнтованогопідходу, де вихованцям буде наданаможливістьпроявити себе в різних, спеціальнозмодельованихвідповідно до йогобажаньіможливостей, мотивіві потреб, сферах міжособистісноївзаємодії. • В центрівсьоговиховногопроцесулежитьспрямованістьдіяльності педагога на формуванняособистостіпідростаючоїлюдини, наданнядопомоги в йогоособистісномусамовизначенні, знаходженнісвого «образу Я» через обов'язковевключення в різноманітні (особистіснозначущі) видидіяльності, де коженпідлітокзмігбиреалізуватисвоїідеїіпроявититворчіздібності, активно брати участь в життісоціуму

16. 2. Педагогічне забезпечення соціально розвиваючого спілкування щодо активізації двох типів прагнення підлітків до соціалізації: зовнішнього (соціального) і внутрішнього (особистісного).

17. Зовнішнєпрагненняпідлітка до соціалізаціївиявляється в реалізації потреби в засвоєннісоціально-значущих норм іцінностейз метою закріпленняіпошукусвогомісця в соціумі, а такожпроявактивності в суспільно-кориснійдіяльності. • Соціалізаціявідбувається шляхом зовнішньогосхвалення, зовнішньоїоцінкинавчально-виховнихдійівчинківз боку дорослихіоднолітків.

18. У основі внутрішнього прагнення особистості підлітка до соціалізації лежить потреба в реалізації творчих сил, індивідуальності, в розвитку внутрішнього потенціалу.

19. 3. Спрямованість навчально-виховного процесу на цінність особистісного самовизначення як показника успішності соціалізації.

20. Особистісне самовизначення не може бути подано як простий перелік характеристик, а повинно сприйматися як розуміння особою себе як деяка цілісність і цінність, у визначенні власної ідентичності. Завдання вихователя полягає в стимулюванні активної діяльності підлітка по досягненню такого розуміння і самовизначення.

21. Процессамовизначенняпередбачає свободу вибору. • У ситуаціяхвиборуурізних видах діяльностіформуєтьсяповага школяра до самої себе як до дорослої, самостійної, незалежноїособистості. • Такіситуаціївиборунеобхідностворювати у навчально-виховномупроцесі, оскільки вони вимагаютьспіввіднесеннявчинкузвласнимицінностями, визначення меж своєївідповідальностііусвідомленняїїнаслідків.

22. Початковийетапшкільноїсоціалізаціїрозпочинаєтьсяз моменту вступу-прийняттядитини до школи. Йогоможнапозначити як початок соціальногонавчання. • Педагогічнимзавданнямшкільноїсоціалізації на цьомуетапієутвердження, коригування та розвитокбазовоїсистемижиттєвихвідносинтаорієнтацій, чуттєвості, інтелектутаволі, формуваннянахилівтавподобань, соціальнихінстинктівтапристрастей, утвердженнясоціальноїформисприйняття, переживання, усвідомленнятазавдоволення потреб та інтересів.

23. Перешийсереднійетапшкільноїсоціалізації – це час соціальногонавчання. На цьомувідтинкужиттєвогосамоствердженнядитинирозв’язуютьтакіпедагогічнізавданняшкільноїсоціалізації, як • освоєннябазовихалгоритмівсоціальноївзаємодії та поведінки, • початковасоціально-рольовапідготовка, • збагаченнясоціальногодосвіду, • визріваннясистемисоціальних установок, • осягненнярозмірностейімасштабівсоціального простору та часу, • самоідентифікаційнаконсолідаціяособистості.

24. Соціалізацій на робота з підлітками вимагає таких підходів, за яких максимально використовувався б характерний для цього віку потяг до самостійності, нестандартності поведінки як форми утвердження індивідуальних та соціальних виявів власного “Я”.

25. Доцільнимєзастосування методу учнівськихпроектів, використаннянеформальних та позашкільнихмолодіжнийоб’єднань, молодіжногодозвілля у навчальних та соціалізаційнихцілях. • Учневіпотрібнонадатимаксимальнихможливостей “вийти за межі” школи, не полишаючиїї. • Застосуваннярізноманітних форм учнівськогосамоврядування, індивідуальноадаптованогонавчання, профорієнтаційна робота, залученнягромади, батьків, підприємців, органівмісцевоївлади та іншихзацікавленихсуб’єктів до взаємодіїіз школою на цьомуетапісоціалізаціїучнівє не тількибажаним, а й абсолютно необхідними формами роботи.

26. Другийсереднійетапшкільноїсоціалізаціїпередбачаєрозв’язанняпедагогічнихзавданьщодоформуваннябазовихжиттєвихконцепцій, становленнясвітогляду та стійкоїсамосвідомості, концептуалізаціїприродної, соціальноїтаособистісноїреальності, утвердженняінтелектуально-вольового, етичноготаестетичногозмістутаспрямованостіособистості, освоєннятавибірсистемижиттєвихорієнтацій, соціальнасамоідентифікація та самовизначення. • Узагальненимнаслідкомцьогопроцесустаєусвідомленняіприйняттявласнихжиттєвих перспектив іможливогомісцяіролі у суспільногомужитті, визначеннясвоїхпокликань, оволодіннярушійною силою пристрастейіпоривань, формуванняжиттєвого проекту.

27. Особистісний напрямок. Це становлення особистості як соціальної істоти у сфері її внутрішніх самовизначень і відносин “Я – Я” відносини. У цьому інтимному просторі відбувається формування самосвідомості і ставлення до себе, розгоратємться внутрішній діалог особистості із самою собою, виникають механізми довільної самокерованої поведінки і творчої діяльності, відбувається підпорядкування потреб і мотивацій вищм рівням самосвідомості та духовності. головні напрямки життєвоїпідготовкисоціалізаціїшколярів

28. Між особистісний напрямок. Ця сфера становлення й розвитку знань, умінь і навичок особистості, які забезпечують їй можливості спілкування та спільної діяльності з “іншим” – відносини “Я – Ти”. З актого спілкування та взаємодії і починаються власне соціалізація і внутрішній розвиток особистості. Розвиток мови, здібностей до співчуття та співпереживання, культури сприйняття та розуміння “іншого”, передбачення його вчинків і поведінки загалом, самих витоків цієї поведінки і життєвих позицій утворює зміст цього напрямку шкільної соціалізації.

29. Соціально-груповий напрямок. Це сфера відносин “Я – Ми”, у межах якої молода особистість має оволодіти у школі базовими передумовами майбутньої інкорпорації у множину різноманітних характером і масштабністю соціальних груп. Саме у цій площині соціальне становлення молодої особистості набуває таких форм, як етнізація, початкова професіоналізація та інші як і особистісної суверенності та ініціативи – ось процеси, які утворюють зміст цього напрямку соціалізації.

30. Політично-правовий напрямок. Це формування передумов поступового входження молоді у множину громадянських, юридично-правових, адміністративно-управлінських та громадських відносин. Відповідно змістом цього напрямку шкільної соціалізації є засвоєння учнями певного типу сприйняття, розуміння та оцінки політико-правових відносин різного рівня та форми, самовизначення та самореалізації особистості у цій сфері суспільного життя. Перед школою стоїть завдання недопущення політизації учнівського середовища, використання школи та школярів будь-якими силами. Школа зобов’язана навчити своїх вихованців головних принципів ставлення до держави та суспільства, співвіднесення та обстоювання політичних, громадських та інших інетерсів представників усіх соціальних станів населення.

31. Економічний напрямок. У цій сфері суспільних відносин майбутній громадянин має стати учасником відносин виробництва, обміну, споживання. Отже, у школі він має засвоїти засадові знання, вміння, навички, орієнтації та алгоритми майбутньої своєї поведінки та діяльності як працівника, агента обміну, споживача. Саме тут відіграють свою незмінну роль уроки праці, ознайомлення з технологіями, відвідування підприємств та установ, де працюють батьки.

32. З метою підготовки учня до участі у ринкових товарних відносинах здійснюється навчання, спрямоване на забезпечення його грамотності як потенційного покупця, виховується здатність до критичного сприйняття рекламної продукції і збереження тверезого погляду на світ товарів, що продаються, відбувається ознайомлення з проблемою фінансів і грошей. Надзвичайної ваги завдання – ознайомлення учнів із специфікою підприємницької діяльності, культивування підприємницьких здібностей і мотивацій.

33. Екологічний напрямок. На цьому напрямку соціалізації особистість має бути сформована як компетентний суб’єкт відносин “Я – довкілля”. Особливим і надзвичайно специфічним предметом педагогічної уваги у соціалізації молоді є формування правильного розуміння феномена людської тілесності, становлення культури фізичного життя, спрацювання екології тіла.

34. Напрямок “Я – Універсум”. Це сфера відносин людини як єдиної істоти, життя якої не обмежується фактом фізичного існування “тут” і “тепер”, а відбувається як історична подія у вимрах минулого, сучасного та майбутнього. Духовне життя і духовний порятунок, саме утвердження людського духу як єдиної реальності буття особистості у структурі “Ми” в “Універсумі” мають своїм витоком вчителя і наставника, яким є або принаймі покликаний бути шкільний вчитель.

35. Молода людина - це особистість, а особистість - це результат соціального становлення індивіда шляхом подолання труднощів і накопичення власного життєвого досвіду. Вроджена геніальність автоматично не гарантує того, що людина стане великою особистістю. Вирішальну роль відіграє соціальне середовище, в яке потрапляє людина після народження.

36. Соціально-психологічна адаптація - це пристосування людини як особистості до існування в суспільстві у відповідності з вимогами цього суспільства і власними мотивами, потребами й інтересами.

37. Це інтегрований показник стану людини, відображає її можливості виконувати визначені психосоціальні функції: адекватне сприйняття навколишньої дійсності і власного організму; адекватна система відносин та спілкування з оточення; здатність до праці, навчання, організації вільного часу та відпочинку; здатність до самообслуговування і взаємообслуговування в сім'ї та колективі, зміни поведінки у відповідності з рольовими очікуваннями інших

38.    Інтеріоризація (лат. interior — внутрішній) — процес формування внутрішньої структури людської психіки за допомогою засвоєння соціальних норм, цінностей, ідеалів, процес переведення елементів зовнішнього середовища у внутрішнє “Я”.

39. Акселерація (лат. acceleratio — прискорення) — прискорений соматичний розвиток і фізіологічне дозрівання підлітка, що виявляється у збільшенні маси тіла, ранніх термінах статевого дозрівання.

40.    Інфантилізм (лат. infantilis — дитячий) — збереження в психіці й поведінці підлітка особливостей, притаманних дитячому віку.

41. Стосунки з однолітками психологічно зорієнтовані на майбутні взаємини в дорослому товаристві, є однією з форм засвоєння його норм. Наштовхуючись на байдужість, роздратування дорослих, підлітки змушені розширювати свої контакти з ровесниками, інтенсивно формувати свій соціум, жорсткі закони якого часто стають своєрідним протестом проти дорослої спільноти.

42. Потреба підлітка досягти у своєму розвитку рівня, на якому перебуває суспільство, зумовлює зміну його ставлення до оточення. Однак цю потребу та її реалізацію відмежовує грань, що визначається соціально закріпленими позиціями дитинства і дорослого світу. Ця “зона відчуження” проявляється в агресивності й страху підлітків, в роздратуванні й тривозі дорослих.

43. Найпоширенішими є два стійкі типи позицій підлітка, що мають принципово різний соціально-психологічний зміст — проміжні “Я в суспільстві” та вузлові “Я і суспільство”. За реального поєднання цих позицій на передній план виходить то одна, то інша. Практика взаємин засвідчує вирішальну роль позиції “Я і суспільство”, адже підлітковий етап соціалізації вирізняється найбільш вираженою індивідуалізацією, самодетермінацією, самоуправлінням підростаючої людини, яка не просто стає суб'єктом, а й усвідомлює себе ним.

44. Підліток критично ставиться до сказаного співрозмовником, написаного в книгах, засобах масової комунікації, що вимагає від дорослих цілеспрямованої роботи щодо формування об'єктивних оцінок соціуму. Ця вікова особливість сприятиме соціалізації підлітків, накопиченню ними позитивного соціально-психологічного та морального досвіду за умови, що їх вчитимуть знаходити в реальних явищах позитивне й негативне, об'єктивно оцінювати їх, передбачати розвиток і коректно виражати своє ставлення до них. Інакше неминучим буде розрив між свідомістю і вчинком, між словом і ділом, нерозвинутість досвіду поведінки, невміння співвідносити моральні норми з реальною діяльністю. Внаслідок цього моральна свідомість підлітків не стане регулятором їх індивідуальної поведінки.

45.    Чим гірші стосунки підлітка з дорослими, тим частіше він звертається до однолітків і більше від них залежить. Значну роль у становленні та особистісному самовизначенні підлітків відіграють референтні групи як інститути соціалізації.    Референтна (лат. refero — повідомляю) група — реальна чи умовна соціальна спільність, з якою індивід співвідносить себе як з еталоном, орієнтуючись у своїх вчинках і самооцінці на її норми та цінності.

46.    Нині соціалізація підлітка характеризується прискореним його фізичним, статевим дозріванням, що вказує на необхідність зниження початкової межі юнацького віку, а необхідність подовження періоду навчання дещо відстрочує настання соціальної зрілості, тим самим розширюючи межі підліткового віку, створюючи передумови для виникнення і збереження інфантилізму, соціальної, моральної та громадянської несамостійності.

47.    Зміни ціннісних орієнтацій підлітків зумовлені трансформацією політичної, економічної систем, соціально-психологічної ситуації в суспільстві. їм властиві спрямованість у майбутнє, стурбованість соціальними проблемами (війни і миру, екології тощо), пошук свого “Я”, а також “вакуум” віри, пасивність, дефіцит духовних контактів, гуманістичних начал особистості. Тому важливо уберегти їх від соціальної фрустрації, сприяти зростанню. Інакше вони сконцентрують у собі соціально-психологічні характеристики “маргіналів”, що створюватимуть їм труднощі при інтеграції в соціальні інститути та соціальні відносини.

48. Суттєвою є розбіжність у сприйнятті одного покоління іншим: дорослим здається, що діти недооцінюють їх і переоцінюють себе, а підлітки нарікають на нерозуміння, несправедливість дорослих. Це засвідчує таку тенденцію в соціалізації: чим більше відбувається за одиницю часу соціально значущих змін, тим помітнішими стають розбіжності між поколіннями, тим складнішими є механізми передавання культури від старших до молодших, тим вибірковішою є позиція підлітків до соціальної та культурної спадщини.

49.    Традиційні взаємини між людьми вважають найважливішими етнопсихологічними та соціально-психологічними механізмами регуляції спілкування та діяльності в суспільстві. Потрапляючи в інноваційну систему соціалізації, в інші умови становлення й виховання, що вимагає високої адаптивності, готовності сприймати і засвоювати багато стереотипів і уявлень, які можуть суперечити засвоєним раніше, він може розгубитися, виявитись нездатним самостійно усе осмислити. За відсутності кваліфікованої допомоги це може спричинити його девіантну (лат. deviatio — відхилення) поведінку .

50.    Багато соціально-психологічних рис “маргінальної людини” породжено розмитістю і двоякістю норм і стереотипів поведінки.