Презентація зі вступу до мовознавства студентки групи МЛнім 32-12

1. Презентація зі вступу до мовознавства студентки групи МЛнім 32-12 факультету германської філології Круглік Ірини Володимирівни

2. “Найбільше і найдорожче добро в кожного народу— це його мова. Ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування” . Панас Мирний

3. Людина байдужа до рідної мови - дикун. Вона шкідлива самою своєю суттю, бо її байдужість до мови породжується цілковитою байдужістю цієї людини до минулого, сучасного і майбутнього свого народу.     Костянтин Паустовський Слово – невмируще у віках. Воно проникає глибоко в душі, запускає глибинне коріння і віками посилає життєдайні соки до всіх клітин організму нації. Народ століттями творив своє духовне, культурне і мовне багатства: казки, думи, легенди, притчі, пісні, прислів‘я, приказки. А з винайденням письма полегшив осягнення світу і життя.

4. Етапи розвитку письма Перший історик давньої слов‘янської писемності – болгарський книжник Чорноризець Храбр (X ст.) у книзі “ Про письмена” виділив два етапи розвитку письма: перший – коли слов‘яни були язичниками і користувалися рисками і зарубками, другий – після прийняття християнства, коли почали писати римськими грецькими письменами. І так було до того часу, поки Кирило і Мефодій не створили алфавіт.

5. Високий рівень духовної культури в епоху Київської Русі сприяв зародженню літописної творчості. Прадавній рукопис “Велесова книга” складався з дощечок мореного дуба, які були нанизані на ремінець. Це “підвішене письмо”. Варто згадати Нестора-Літописця і його “Повість минулих літ”

6. Нестор-Літописець Нестор «Літописець» -преподобний, київський літописець та письменник-агіограф. З 1073 чернець Києво-Печерського монастиря. Автор Житій святих князів Бориса і Гліба та Феодосія Печерського. Вважається упорядником (за іншою версією автором) ”Повісті временних літ”. Помер і похований у Києво-Печерському монастирі. Народився не раніше, ніж 1056 року. Після смерті Феодосія прийшов до монастиря, ігуменом якого був Стефан, що прийняв Нестора, постриг його й вивів на диякона. Тернистий і багатотрудний свій шлях до істини Нестор яскраво і повно висвітлив у літописних працях. Він завжди виявляє глибоку смиренність та постійно змиряє себе, самохарактеризуючись «недостойним, грубим, нищим та переповненим численних гріхів». Історія безпомилково розставляє свої оцінки, а особливо — духовна. Преподобний Нестор належить до найосвіченіших людей Київської Русі кінця XI — початку XII століття. Найвизначніший твір Нестора Літописця — «Повість временних літ». Свою титанічну працю великий подвижник завершив близько 1113 року. Це був результат майже двадцятилітнього щоденного подвигу. Хроніку подій у ньому було зведено до 1110 року. Житіє Нестора вперше з'явилося у друкованому Печерському Патерику від 1661 року. Згодом воно ввійшло у «Четьї-мінеї» Тупталенка.

7. Розвивалася українська мова і в епоху козацтва. Ки́єво-Могиля́нська акаде́мія - стародавній навчальний заклад в Києві, який під такою назвою існував від 1659 до 1817 р. Спадкоємець стародавньої Київської Академії заснованої князем Ярославом Мудрим. Києво-Могилянська академія була заснована на базі Київської братської школи. 1615 року ця школа отримала приміщення від шляхтянки Галшки Гулевичівни. Деякі вчителі Львівської та Луцької братських шкіл переїхали викладати до Києва. Школа мала підтримку Війська Запорозького і зокрема гетьмана Сагайдачного. У вересні 1632 року Київська братська школа об'єдналася з Лаврською школою. У результаті було створено Києво-Братську колегію. Згідно з Гадяцьким трактатом 1658 року між Річчю Посполитою і Гетьманщиною колегії надавався статус академії і вона отримувала рівні права з Ягеллонським університетом. Незважаючи на намагання випускників перетворити академію на сучасний університет, за розпорядженням уряду, указом Синоду від 14 серпня1817 року Академію було закрито. Натомість у 1819 року в приміщеннях Києво-Могилянської академії була створена Київська духовна академія.

8. На шляху формування національної писемності та мови,українському народові довелося здолати чимало перешкод. Після проголошення Україною незалежності, прийняття Конституції, прийнято Закон “ Про мови”. Українська мова починає жити. Мова – життя основа. “ Слово – найтонше доторкання до серця, воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розжареним залізом, і брудом. Мудре і добре слово дає радість. Нерозумне і зле, необдумане і нетактовне – приносить біду. Словом можна вбити і оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу і безнадію, одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішу і сльозу, породити віру в людину і зародити невіру, надихнути на працю і скувати сили душі... Зле, невдале, нетактовне, просто кажучи, нерозумне слово може образити, приголомшити людину”- писав В. Сухомлинський.

9. Мова лежить в основі всіх видів мистецтв. Мова – носій культури народу. Лише за допомогою неї засвоюється пісня, звичаї. За допомогою мови передаємо різні емоції, почуття. Мова дає багато інформації про минуле, сучасне, майбутнє. Мова – засіб формування думки.

10. Після помаранчевої революції інтерес до України зріс. 16 травня 2005 року відбулася презентація “Енеїди” І. Котляревського німецькою мовою. Перший друкований твір, написаний живою українською мовою, переклала німецька професор-українознавець пані Ірина Спех. Німецькою мовою звучала пісня” Два кольори” Д. Павличка. “Усунути деформацію мови, очистити її від спотворень, повернути нашій мові справжню народну красу – це справа честі всіх нас – і старших, і молодших, це природний обов‘язок кожного перед незалежною, вільною Україною. Адже і мовою нації визначається моральне здоров‘я народу, його розвиненість, культурність. Усе це також визначатиме образ і творчу спромогу України в сім‘ї цивілізованих демократичних держав”. (Олесь Гончар)

11. “ Ще не вмерла Україна! Ще не вмерла і не вмре!” Бо жива наша мова. Отже, живий наш дух, наша пісня, історія, єдність. Живе наша мова – і з нами. Живе наша мова і наш голос звучить у вселенському хорі народів. Бо наша мова – це наша релігія, наша держава, наша минувшина, наша надія, наше майбутнє. Бо наша мова – це ми, українці – добрий ,чесний, працьовитий народ. Отож, не лише клянімося в любові до рідної мови, не лише плачмо над її долею, а працюймо для неї, вивчаймо її походження та історію, пропагуймо її!

12. 10 мовних заповідей свідомого громадянина 1.    Мова – то серце народу: гине мова – гине народ. 2.  Хто цурається рідної мови, той у саме серце ранить свій народ. 3.  Літературна мова – то головний двигун культури народу. 4.  Уживання в літературі говіркових мов сильно шкодить культурному об’єднанню нації. 5.  Народ, що не створив собі соборної літературної мови, не може зватися нацією. 6.  Для одного народу мусить бути тільки одна літературна мова й вимова, тільки один правопис. 7.   Головний обов’язок кожного свідомого громадянина – працювати для збільшення культури своєї літературної мови. 8.  Стан літературної мови – ступінь розвитку народу. 9.  Як про зрілість окремої особи, так і про зрілість цілого народу судять найперше з культури його літературної мови. 10. Кожний свідомий громадянин має дбати, щоб навіть у   найменшій оселі працював «Гурток плекання рідної мови».

13. Дякую за увагу!!!